Оцінка інтелектуальної власності та її вплив на вартість міжнародної компанії
5) багатоцільовий характер експлуатації, що дає змогу використовувати об'єкт нарізних ділянках діяльності підприємства (при виробництві окремих видів продукції, виконанні робіт або наданні виробничих послуг, у сфері управління);
6) підвищений ступінь ризику в прагненні одержати дохід від застосування подібних активів, а звідси відсутність у користувача прагнення перепродати нематеріальні активи в нормальних умовах користування ними;
7) неможливість виділення із загальної маси майна підприємства або відособлення в самостійний вид майна внаслідок його нематеріальної основи.
Відмічені особливості характеризують нематеріальні активи (об'єкт обліку) як узагальнене поняття результатів творчої діяльності і засобів індивідуалізації юридичної особи, що не володіють фізичною основою і реалізуються у формі прав, які приносять їх власнику дохід, розмір якого залежить від обсягу цих прав.
В Україні основними нормативно-правовими актами, які регулюють правовідносини, що стосуються нематеріальних активів, є: Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР; Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250; Вказівки про організацію бухгалтерського обліку в України, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 7 травня 1993 р. № 25.
У Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» нематеріальні активи визначені як об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової, власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку, тобто об'єктом права власності конкретного підприємства. Відповідно до Вказівок про організацію бухгалтерського обліку в Україні (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 15 жовтня 1998 р. № 10) до таких об'єктів відносять довгострокові вкладення (інвестиції) в придбання об'єктів промислової та інтелектуальної власності, права на провадження окремих видів діяльності, права оренди будівель (споруд, приміщень) або використання їх, а також інші аналогічні майнові права, які визнані об'єктом права власності підприємства і приносять дохід (до інших аналогічних майнових прав відносять придбані права на місце на товарній, фондовій біржі, до вартості яких відносять усі витрати, пов'язані з практичним використанням переваг цього місця для самого підприємства).
Таким чином, зміст поняття «нематеріальні активи» слід визначити як довгострокові права або переваги, які придбаває власник прав, відображені в балансі суб'єкта господарювання як витрати на їх придбання і доведення до стану, придатного для використання за своїм призначенням з метою отримання прибутку. Отже, основою нематеріальних активів підприємств є саме виняткові, а не суто майнові правомочності.
Виходячи з функцій, що виконуються в суспільному виробництві, нематеріальні активи часто поділяють на чотири групи:
1) інтелектуальна власність;
2) майнові права;
3) відкладені витрати;
4) ціна фірми (ділова репутація, імідж фірми). [1, стр. 18-19]
Зазначена класифікація має досить узагальнений характер і відображає швидше не функції, що виконуються нематеріальними активами в суспільстві, а структуру витрат на придбання і використання їх у господарському процесі.
З позицій бухгалтерського обліку право власності підприємства на будь-який конкретний об'єкт нематеріальних активів має бути підтверджене відповідним документом (патентом, ліцензією, свідоцтвом, сертифікатом