Опіки від світлового випромінювання, хімічні та радіаційні опіки
План
Опіки від світлового випромінювання та радіаційні опіки.
Хімічні опіки.
Список літератури.
Опіки від світлового випромінювання та радіаційні опіки
При вибухах атомних бомб термічні ушкодження виникають внаслідок сумарної дії на організм ультрафіолетових, видимих та інфрачервоних променів. Під час вибуху атомної бомби у вигляді світлового випромінювання визволяється близько однієї третини енергії вибуху, 56 % якої — це інфрачервоні промені, 31 % — видимі, 13 % — ультрафіолетові. Розрізняють два види ушкоджень: 1) ушкодження, спричинені первинним випромінюванням у момент світлового спалаху («миттєві опіки»); 2) ушкодження, що відбуваються при спалахуванні пального, техніки, будівель тощо.
Під час миттєвого спалаху уражаються переважно відкриті частини тіла, спрямовані у бік вибуху, тому такі опіки здобули назву «профільних». Найважливішу роль відіграє інфрачервоне випромінювання, що виникає у вогняній кулі, де температура доходить до кількох мільйонів градусів. Залежно від відстані, калібру бомби, умов місцевості, погоди спостерігаються опіки різного ступеня.
Миттєвими — за термінологією деяких авторів — опіки було названо тому, що вони виникають за дуже короткий час впливу світлового випромінювання, який вимірюється частками секунди, за надзвичайно високої інтенсивності світлового випромінювання й відсутності безпосереднього контакту з джерелом тепла. Саме тому опіки виникають тільки на боці, оберненому до джерела випромінювання.
Одночасний вплив термічного й інших чинників ураження атомного вибуху вкрай обтяжує перебіг опікової хвороби. Найнебезпечнішими є комбіновані ураження: опіки у поєднанні з проникною радіацією. За комбінованих уражень іноді розвиваються тяжкі форми шоку, який у подібних випадках є наслідком сумарної дії ряду несприятливих чинників — страху, пригнічення психіки, дії проникної радіації і травми
У випадку комбінованих термічних і механічних уражень та одночасного впливу на організм проникної радіації спостерігається синдром взаємного обтяження, скорочується прихований період і ускладнюється період розпалу променевої хвороби, що у свою чергу погіршує перебіг опіку.
Рубці, що утворюються після опіків, схильні до келоїдного переродження. Виникнення їх пов’язують із розвитком гнійних ускладнень і порушенням трофічних процесів у рані. Навіть у період завершення променевої хвороби грануляційна тканина, що з’являється на ураженій поверхні, є недостатньо зрілою, легко травмується при перев’язках і кровоточить. Епітелізація опікової поверхні відбувається також дуже повільно.
Зараження обпаленої поверхні радіоактивними речовинами встановлюють дозиметричним контролем, за допомогою спеціальних приладів. Радіоактивні речовини, що потрапили на опікову поверхню, внаслідок руйнівної здатності альфа-, гамма- і бета-променів спричинюють дегенеративні процеси і загибель тканин.
Ураження від прямого контакту масивних доз радіоактивних речовин із шкірою або впливу бета-випромінювання належать до так званих радіаційних опіків, що перебігають атипово. У перебігу таких опіків розрізняють чотири періоди.
Перший період — рання реакція на опромінення, виявляється через кілька годин після ураження у вигляді еритеми різної інтенсивності. Еритема тримається від кількох годин до 2 діб.
Другий період — прихований, тривалістю від кількох годин до 3 тиж. Протягом цього періоду зовнішні прояви ураження відсутні.
Третій період — гостре запалення, характеризується виникненням вторинної еритеми, у разі тяжких випадків — появою пухирів. На місці пухирів,