Органи публічного адміністрування

(в тому числі у керівництва) є особисті та групові інтереси, що не завжди повністю збігаються (а частіше в чомусь не збігаються) з інтересами колективу. Тому хоча публічне примус по ідеї служить для захисту спільних інтересів колективу (в тому числі коли застосовується для ліквідації суперечностей і придушення їх екстремістських носіїв, щоб зберегти колектив), ці органи нерідко застосовують примус і в цілях власних, навіть своєкорисливих інтересів (наприклад, для того, щоб зміцнитися у владі). Звичайно, потрібно мати на увазі, що державний примус (аж до смертної кари) - зовсім не те, що примус у громадській організації (крайня міра - виключення з даної організації).

Як відношення публічна влада характеризується не родинними зв'язками (сім'я, плем'я), не підпорядкуванням голові злочинної організації її членів, не залежностями виробничого характеру (підприємство, бригада, артіль старателів), а громадськими, соціальними відносинами, що виникають на базі громадських інтересів, пов'язаними із здійсненням публічної влади. Вольові відносини мають не частковий характер (дивіденди в акціонерному товаристві, загальні релігійні обряди в релігійної організації), а загальний, що відноситься до публічного колективу в цілому, його інтересам, його ролі в суспільстві. Ці суспільні інтереси реалізуються у співпраці та боротьби різних соціальних сил в публічному територіальному колективі. У той же час існування поряд із загальними приватних і групових інтересів породжує відмінності, а отже, протиріччя, які не повинні розвиватися до стадії протилежностей. Все це ускладнює відносини в публічному колективі. Відносини в ньому - це союз і змагання (боротьба) одночасно.


Висновок

Документи, що регулюють процес публічного управління, містять положення не тільки про повноваження органів та посадових осіб, а й про їхні обов'язки. Створені колективом органи і виділені їм посадові особи саме для того й освічені, щоб виконувати публічні обов'язки в ім'я колективу.

Діяльність з управління, застосування різних його засобів утворюють управлінський процес. Він починається з надходження ззовні інформації в рецептори (до органів публічного колективу, посадовим особам). Вони сприймають інформацію, відбирають, відстежують і частково оцінюють її. На цій основі регулюючі органи роблять остаточну оцінку інформації, приймають рішення і видають управлінські команди, які підтримують стабільність публічного колективу або, навпаки, змінюють його.  


Використана література

  1. Гордієнко Л. Ю. Основи теорії державного управління: Конспект лекцій / Л. Ю. Гордієнко. – Х. : Видавництво ХДЕУ, 2000. – 157 с.
  2. Публічна влада та управління: принципи і механізми реалізації / Центр дослідження проблем публічного управління / Н. Р. Нижник (заг. ред. ). – Чернівці: Технодрук, 2008
    – 432 с.
  3. Снітко Є. О. Основи менеджменту та адміністрування: підруч. / Є. О. Снітко, Є. Є. Завгородній. – Луганськ: ДЗ "ЛНУ ім. Тараса Шевченка", 2010. – 279 с.
  4. Чиркин В. Е. Публичное управление: учебник / В. Е. Чиркин. – М. : Юристь, 2004. – 475 с.
  5. Малиновський В. Я. Державне управління: навч. посіб. / 
    В. Я. Малиновський. – Луцьк, 2000. – 558 с.
1 2 3 4 5