Основи функціонування живих систем

ПЛАН

1. Основні особливості і внутрісистемні зв'язки живих систем    

2. Наявність власної програми розвитку системи і здатність до активної операції інформацією       

3. Ієрархічна функціонально-структурна організація  

 

1. Основні особливості і внутрісистемні зв'язки живих систем

При усій своїй багатоплановій різноманітності живі системи мають деякі, хоча і нечисленні, але невід'ємні загальні особливості, визначувані фундаментальними загальними властивостями живого. Таких особливостей три: 1) наявність власної програми розвитку системи, що розгортається на основі активно регульованих інформаційних взаємозв'язків її із зовнішнім середовищем, 2) ієрархічна функціонально-структурна організація і 3) висока функціонально-структурна складність.

Наявність власної програми розвитку - засаднича властивість усіх живих систем, оскільки воно визначає їх головну загальну рису - ієрархічну функціонально-структурну організацію, яка представляє собою вищу форму впорядкованості системи і служить джерелом її антиентропічності. Саме ієрархічна організація живих систем дозволяє їм досягати тієї характерної для них високої функціонально-структурної складності, особливо на молекулярному рівні, яка і створює специфіку живого на основі розвитку функціонально необхідних внутрішніх інформаційних, матеріальних і енергетичних зв'язків живої системи і її різносторонніх контактів із зовнішнім середовищем. Тому будь-яке ускладнення живої системи у результаті веде до більш розгалуженої ієрархії в її цілісній функціонально-структурній організації. Обоє ці процесу - загальне ускладнення системи і прогресивний розвиток ієрархічного характеру її організації - відбувається на основі відповідного ускладнення власної програми розвитку системи. У схематичному виді основні зв'язки живої системи показані на мал

1.  

2. Наявність власної програми розвитку системи і здатність до активної операції інформацією

Усім живим системам будь-якого рівня складності, як організменим" так і надорганізменним, абсолютно незалежно від їх функціонально-структурних особливостей, елементарної основи і усіх інших якостей, властива наявність певної власної програми розвитку, реалізація якої забезпечує збереження системи в умовах зовнішнього середовища, що міняються.

Наявність власної програми розвитку - найважливіша особливість живих систем, що визначає усе їх інші специфічні властивості.

Залежно від рівня функціональної організації живої системи власна програма її розвитку істотно змінюється по своїй структурі, складності і мірі централізації. У зв'язку з цим значні відмінності існують між власними програмами розвитку організмених і надорганізменних систем.

У організмів власна програма розвитку має у своїй основі генетичну програму, матеріалізовану на молекулярному рівні у вигляді генома. Генетична програма містить конкретну генетичну інформацію, необхідну для забезпечення онтогенетичного розвитку організменої системи і її самовідтворення в циклі розвитку виду. Ця програма у своїй основі має: 1) закономірності кодування, транскрипції і трансляції генетичної інформації; 2) закономірності реплікації і сегрегації генетичного матеріалу; 3) закономірності самосборки первинних біологічних структур, тобто сукупності складних біополімерів - нуклеїнових кислот і білків, взаємодію між якими забезпечує можливість саморегуляції живих систем організменого рівня.

Власна програма розвитку організму завжди є централізованою, проте форми і міра цієї централізації різні залежно від рівня структурної агрегації організменої системи. Монобионтная програма розвитку завжди централізована на генетичному рівні, тобто побудована за принципом генетичного моноцентризму; метабіонтна програма позбавлена генетичного моноцентризму і централізована вже на рівні міжклітинних взаємодій; а централізація ценометабіонтної програми здійснюється на рівні взаємодій багатоклітинних суборганізмених структурних

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні