Основи літературного редагування_к.р

Європи з'явилася в Маннці в друкарні Гутенберга 1450 р. ), друкарство поступо­во поширювалося по Європі (Італія — 1464, Венеція — 1469, Париж — 1470, Голландія — 1473, Іспанія — 1474, Лондон — 1480, Ляппцпг — 1481, Данія — 1482, Гамбург — 1491, Відень — 1492, Америка північна — 1638), також захоплюючи спочатку найближчі слов'янські землі. Першими серед слов'ян були чехи (1478), потім українці (1491), сер- би-чорногорці (1493), білоруси (1517), серби (1553), росіяни (1564), болгари (1641). Перша книжка кирилівського друку з'явилася ук­раїнською мовою, як уже згадувалося, в Кракові 1491 року; потім ки­рилівським шрифтом книги друкувалися в Цетиньє (1493), Венеції (1493). Білоруси датують першу свою книгу, видану в Празі, 1517 ро­ком. Кирилівські книги видавалися у Вільно (1525), Білграді (1553), Москві (1564), Львові (1574), Острозі (1580), Києві (1617).

До 1501 року в 246 містах і більш ніж у 1000 друкарнях Європи було надруковано близько 40 тис. видань. Друкована книга н основні прин­ципи книгодрукування стали відомими в Україні вже в кінці XV ст. Діяльність першої у Великому князівстві Литовському (куди и належала Україна, окрім Галичини) друкарні почалася в 1522 ропі в м. Вільно (нині Вільнюс). Її організував білоруський просвітитель Франциско Скорина, який ще в Празі в 1517 році видав слов'янську "Псалтир" кириличною графікою. Після видання "Апостола" в 1525 році в книго­друкуванні Великого князівства Литовського наступила перерва аж до 1553 року — року заснування в Бресті кальвіністської друкарні під егідою Радзивіла Чорного.

Друкарство, що виникало на землях Великого князівства Литовсь­кого, на думку І. Огієнка, не було власне білоруським чи українським. Воно є білорусько-українські їм друкарством, оскільки економічний, культурний, освітній, науковий устрій виникали чи розвивалися за участі білоруських і українських просвітителів того часу.

Для життя України та Бєларусі цього періоду властивою була міграція діячів культури і просвітництва. Український і білоруський культурно-націопальннирух був фактичноукраїнсько-білоруськнм

Че­рез це багатьох діячів кінця XVI — початку XVII ст. можиа називати українсьКо-білоруськими. Серед тогочасних діячів, які були педагогами, видавцями, перекладачами, проповідниками, можна назвати братів Стефана і Лаврентія Зизаніїв, Кирила-Транквіліона Ставровецького, Мелетія Смотрицького, Фому Іевлевича, Леоитія Карповпча, Ісапю Трофимовпча-Козловського.

Спроба Скорини заснувати друкарство залишилася тільки спро­бою, яка не привела до заснування постійного друкарства. Так само н друкарство в Несвіжу (1562), похідна друкарня Василя Тягіинського (1570) теж не були фундацією постійного друкування книг. Основопо­ложником постійного друкарства став І. Федоров, який організував дру­карню в 1573 році уЛьвові. Перед цим він видав у Бєларусі "Повчальне Євангеліє" 1569 р. і "Псалтир" 1570 року. Переїхавши до Львова, а потім на Волинь до Острога, Іван Фсдоров продовжує книгодрукування на українській землі, яке і нараховує вже 420 років (1574 — рік видання уЛьвові федоровської "Азбуки").

Перші друкарні в Україні, подібно до друкарень Відродження, були одночасно видавництвами, довкола яких зосереджувалися,добре освічені на топ час люди, які самі писали або перекладали. У перших друкарнях однії майстер виконував майже всі роботи: збирав верстат, виготовляв шрифти, набнрав і правив текст, друкував.

У другій половині XVI ст. посилилась боротьба проти соціальної та національної дискримінації корінного населення з боку польсько-німецького патриціату та католицької ієрархії. Велика роль у русі за збереження мови і культури відводилася книжкам. Найбільшою культуротворчою сплою на той час виступало середне львівське мішанетво (на противагу шляхті та магнатерії Волині), яке й підтримало починання І. Федорова.

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні