Різких змін зазнав друкарськпіі працівник. Перетворений мануфактурою у «часткового робітника», друкар духовно збіднюється.

Становлення редагування як професійної діяльності у лоні друкарської справи починалося в останній період літописання (XVI—XVII ст. ). У своєму зародку професійне редагування зво­дилося до упорядкування книг, скорочень, відбору джерел для переписування чи друкування, перекладу на рідну мову тощо. Так, історіографії відомий факт упорядкування рукописної кни­ги, в якій міститься Острозький літописець (1500—1636) "У книзі 148 аркушів, списаних з обох боків. . . Вона складена з різноманітних історичних матеріалів, зміст яких уміщено на по­чатку, перед текстом. Папір і характер письма наочно показу­ють, що зміст було складено зразу ж після укомплектування книги. Характерний підбір документів, що стосуються переваж­но історії Росії, намагання розташувати їх у певній хронологічній послідовності, різні почерки, якими написано окремі частини книги, наводять на думку, що вона була скомпонована з текстів, виконаних у різних місцях на замовлення її упорядника. Звертає на себе увагу той факт, що всі писарі. . . були забезпечені замов­ником папером одного гатунку. Очевидно, упорядник книги для свого часу був людиною розвиненою, займав певне громадське становище, виявляв значний інтерес до історії своєї батьківщини і мав можливість організувати збирання історичних матеріалів та здійснити їх переписування".

Припущення, що книгу скомпоновано з рукописів, викона­них різними писарями і в різних місцях, підтверджується різно­характерністю зібраних матеріалів та наявністю різних почерків і стилів письма. На аркушах 2—24 стиль письма виразно пів- денноруський. Аркуші 40—74 виконані характерним московсь­ким скорописним почерком, одною особою і навіть без розривів між чотирма вписаними тут статтями. Аркуші 86—132 виконані півуставним південноруським письмом одною особою. Третій документ, а саме Острозький літописець, написано тогочасною українською мовою. Однак список, що дійшов до нашого часу, свідчить про те, що писар, який переписував літопис, краще володів російською

Редагування в XVI ст. формувалося в умовах розширення традиційної поза літу ргічної тематики книжок, перекладу творів як на церковнослов'янську, так і тогочасну українську літера­турну мову, рукописного копіювання книг. Серед найвидат- ніших пам'яток є унікальне за мовою і оформленням пересоп- ницьке "Євангеліє", переклад якого здійснений на Волині (Дво­рецький монастир біля Заславля, 1556 р. — Псрссопницький монастир, 1561 р. ) переписувачем Михайлом Васильовичем, си­ном протопопа м. Сянока (на Перемишльщині). Метою перекла­ду було викладення книги мовою, зрозумілою всім. Серед інших перекладів того часу можна назвати також крехівський "Апо­стол" (Волинь, 60-ті роки XVI ст. ) та нягівські "Повчання" (За­карпаття, середина 50-х років XVI ст. ).

Активне становлення редагування як невід'ємної частини видавничої діяльності розгорнулося в період розвитку друкарсь­кої справи власне в Україні. Виникнення друкарні в Острозі не було випадковим. Це місто на переломі XVI—XVII ст. було відомим культурно-науковим центром, що мало з 1576 року слов'яно-греко-латинську академію. Вона об'єднувала багатьох відомих інтелектуалів того часу, знаних літераторів, мовознав­ців, викладачів, друкарів. Саме її діячі підготували і випустили 1581 року першу в світовому друкарстві повну церковнослов'ян­ську «Біблію», здійснили ґрунтовні редакції творів традиційної вітчизняної книжності. З нею пов'язаний і найактивніший період української антикатолицької публіцистики. Проіснувало дру­карство в Острозі до 1612 року.

2. Точність мовлення

Точним називається таке мовлення, в якому вжиті слова повністю відповідають своїм значенням і смислу висловленої думки. Точність мовлення - одна з найважливіших його властивостей і характеризує насамперед зміст висловлювання. Залежить точність від умінь мовця дібрати такі слова, які