Особистісно-професійні вимоги до менеджера соціальної сфери

дають позитивних результатів. Існує актуальна потреба його переробки, адаптації та запровадження а урахуванням специфіки національних традицій, менталітету, законодавчої бази соціальної роботи, професійної спрямованості та ін. факторів.  

 

 Місія менеджера соціальної служби вимагає поєднання необхідних професійних знань, навичок управління та соціальної роботи, вміння використовувати накопичений досвід в конкретних умовах, застосовувати теоретичні передбачення, закономірності соціальної роботи до обґрунтування конкретних рішень, дій.  

 Розглянемо у порівнянні основних ознак особливості професійної діяльності менеджерів та професіоналів (спеціалістів) соціальної роботи (див. малюнок 2): 

Менеджери соціальної роботиСпеціаліст соціальної роботи
Міждисциплінарний підхідСпеціалізований підхід
Повинні керувати персоналом соціальної службиПротидіють тому, щоб їх контролювали
Повинні одночасно враховувати багато інтересів (суспільства, соціуму, служби, спеціаліста, клієнта)Орієнтуються на одну групу інтересів (клієнти)
Розглядають контроль за витратами як головний пріоритетРозглядають контроль за витратами як обмеження
Представляють перш за все соціальну службуПредставляють перш за все себе
Рішення визначаються соціальною політикою та консенсусом ( колегіальний стиль)Приймають рішення самостійно (власне рішення)

 

 В теорії та практиці менеджменту виділяють наступні типи керівників: 

 · керівники, передусім виконавці, із чіткою самоорганізованістю, здатні сприймати і скеровувати потоки як стратегічної, так і поточної інформації, і згідно з цим, керувати організаційним процесом. Їм притаманні функціональне мислення і відповідні розпорядження і вчинки. Вони добре діють згідно з законом чи інструкцією вищого органа, виявляють творчу ініціативу в межах заданого з гори стратегічного плану, але не можуть приймати самостійних рішень в екстремальних ситуаціях, ризикувати чи брати на себе чужу відповідальність. Стосунки з підлеглими рівні, офіційні, ділові, з начальниками – офіційні, ділові, підкреслено ввічливі; 

 · керівники, які завжди добре поінформовані в усіх питаннях. Вивчають і знають уподобання і звички вищих прямих начальників. Миттєво реагують на політичну, економічну, соціальну кон’юнктуру суспільства. Діяльні, енергійні, виявляють ініціативу, але таку, яка б їм не зашкодила в “утриманні” посади чи просуванні службовими сходами

Підлеглих добирають за особистісними рисами згідно зі своєю життєвою стратегією. з підлеглими не конфліктують, в керованих колективах – злагода. Беззаперечно виконують вищі розпорядження, виявляючи творчий підхід до вирішення проблем. Цим досягають значних успіхів у побудові кар’єри; 

 · керівники, які ініціативні, добросовісні, талановиті. Досягаючи успіху в роботі, стають конкурентами своїм начальникам, викликають заздрість у колег, які посідають рівноцінні посади. Принципові, домагаються справедливої оцінки результатів своєї і чужої праці; 

 · керівники, які працюють “не покладаючи рук”. Для них ретельне виконання своїх службових обов’язків є органічною необхідністю, не залежно від платні, стилю керівництва і уподобань вищого начальства – це “фанати” своєї роботи. Для цих людей кар’єра – не самоціль. Моральне заохочення для них часто важить більше, ніж матеріальне. Хоча керівники цього типу не завжди відрізняються видатними здібностями і талантами, вони є “ золотим фондом” для керівників вищого рангу. З начальниками не конфліктують, хоча можуть обережно відстоювати свої позиції. До підлеглих вимогливі, не терплять будь-яких “хитрощів”, зберігають з

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні