Особливості фонологічної системи мови
Кульмінативна функція полягає в забезпеченості цілісності та виділенні слова, що досягається завдяки наголосу і сингармонізмові.
Завдяки експресивній функції (виразній), слухач довідується про настрій і почуття мовця. В українській мові вираження емфази (емоційності) досягається подовженням наголошеного голосного, наприклад: жа-аль!, блиску-уче!
2. Поняття фонеми
У 11-томному словнику української мови дається таке визначення фонеми: „Фонема – це найменша звукова одиниця мови (чи діалекту), яка служить для творення й розрізнення слів та їх форм” [8, с. 614].
Відомий український лінгвіст М. П. Кочерган визначає це поняття так:
„Фонема (від грец. phonema – звук, голос) - мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення значеннєвих одиниць - морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них – і для розпізнання та розрізнення слів” [3, с. 77].
Поняття фонеми обґрунтував І. О. Бодуен де Куртене. Він першим помітив, що будь-який конкретний звук є нетривалим, миттєвим, але люди якимсь чином зберігають його в пам'яті. Образ звука в пам'яті людини вів назвав фонемою. Сам термін фонема з'явився раніше у французькій лінгвістиці у значенні „мовний звук”. Вважають, що його ввів А. Дюфріш-Деженетт у 1873 р. , а потім використовував Ф. де Соссюр
Праці Бодуена де Куртене і Л. В. Щерби заклали основу для створення теорії фонем. Творцем цієї теорії вважають М. С. Трубецького. Він написав ґрунтовну новаторську працю "Основи фонології", яка вийшла в 1939 р. в Празі німецькою мовою, у якій виклав свою теорію фонем. Трубецькой зі структурно-семантичного і функціонального підходів дав визначення таких важливих фонологічних понять, як фонема, фонологічна опозиція, диференційна ознака, встановив три класи фонологічних ознак (вокалічні, консонантні, просодичні), ввів поняття нейтралізації, архіфонеми (абстрактна одиниця, яка об'єднує фонеми, що нейтралізуються, наприклад, <д/т> і <а/о>), розробив детальну класифікацію фонологічних опозицій.
Значення слів не створюються використаними для їх утворення фонемами, бо фонеми самостійного значення не мають, але фонеми є базою утворення тих одиниць, які є носіями мовного значення плану змісту. Інколи одна фонема може створювати слово або морфему. Так, фонема /і/ в українській мові утворює службове слово - сполучник і; вона ж за інших умов використовується як морфема, що позначає називний відмінок множини: кобзар-кобзарі, або давальний відмінок однини: груша -груші.
Фонема – це загальна мовна одиниця, в складі якої можуть об'єднуватися не зовсім тотожні звуки. Фонема є одиницею мови, вона реалізується в конкретних звуках мовлення. Кожний звук мовлення відзначається рядом артикуляційних, акустичних і фонологічних властивостей.