Особливості фонологічної системи мови
У кожної фонеми є свій головний варіант. Цей варіант з'являється при ізольованій вимові фонеми або при найменшій її залежності від позиції та сусідніх звуків. В українській мові така найменша залежність спостерігається для приголосних перед наголошеним /а/. Поряд з головним варіантом можуть існувати позиційні та комбінаторні варіанти. Позиційні варіанти зумовлюються положенням фонеми в слові й відносно наголосу (на початку, всередині, в кінці слова, в переднаголошеному чи післянаголошеному складі). Комбінаторні варіанти залежать від безпосереднього оточення фонеми. В українській мові фонема /в/ в кінці слова реалізується як вокалічний приголосний [у]: ходив, робив, отже [у] є позиційним варіантом фонеми /в/. Ця ж сама фонема перед голосним [i] вимовляється нетвердо, а напівм'яко: вітер, віра, напівм'який приголосний в у цих та подібних словах є комбінаторним варіантом фонеми /в/.
Розрізняють ще так звані факультативні варіанти, так називаються алофонеми, що заступають головний варіант фонеми у незалежній позиції. Так, головним варіантом фонеми /в/ є її губно-губний прояв [w], але окремі мовці замість губно-губного вимовляють губно-зубний приголосний [v], який і є факультативним варіантом фонеми /в/
Лише індивідуальні варіанти фонем є фактами індивідуального мовлення. Всі інші варіанти, в тому числі й факультативні, є фактами даної мови, складаючи її фонематичну норму. Тому при вивченні певної мови не слід обмежуватися лише засвоєнням її фонем, а треба вивчати й усі інші варіанти, щоб позбутися "іншомовного акценту".
3. Диференційні та інтегральні ознаки фонем
У кожної фонеми як звуковому типові є власні ознаки, сукупність яких дозволяє ідентифікувати й розрізняти окремі фонеми. Структура фонематичної підсистеми фонетичної системи мови створюється відношеннями між фонемами, які розрізнюються кількома або лише однією ознакою. Це створює складну мережу опозицій (від лат. орроsitio - протиставлення). Кожний член фонематичної підсистеми відрізняється від усіх інших членів цієї підсистеми за ознаками, які звуться диференційними (від лат. differentia - різниця, відмінність).
Диференційною ознакою фонеми практично може бути будь-яка акустико-артикуляційна її характеристика. Проте мови не використовують всі можливості протиставлення фонем за допомогою диференційних ознак, універсальна система яких налічує їх лише 12, але це число дає можливість утворити 4096 різних фонем, та жодна мова не використовує цих теоретичних потенцій.
Як диференційні ознаки фонем використовуються:
1) ознаки за способом творення звуків:
проривність, фрикативність, зімкнено-прохідність, африкативність тощо;
2) ознаки за місцем творення звуків:
передньоязиковість, задньоязиковість, середньоязиковість, губність (лабіальність), глотковість (фарингальність), горловість (ларингальність) тощо;
3) м'якість і твердість:
(укр. лин [лин] — линь [лин'], стан [стан] — стань [стан'], син [син] — синь [син'], п'ят [пйат] — п'ять [пйат'], рис [рис] — рись [рис'], біла [б'iла] — біля [б'іл'а];