Особливості фонологічної системи мови

характеризуються ні різним ступенем якоїсь однієї озна­ки, ні наявністю або відсутністю ознаки. Наприклад, фо­неми <п> і <т> мають спільні ознаки — глухість, твер­дість, зімкненість (проривність), однак кожна з них має ще одну, тільки їй у даному випадку притаманну, ознаку (губність для <п> і передньоязиковість для <т>).

Опозиції, члени яких розрізняються тільки однією ознакою, а за всіма іншими збігаються, називаються ко­релятивними. Наприклад: <б> ~ <п>, <д> ~ <т>, <в> ~ <ф>, <н> ~ <н'>.

Американські вчені Р. Якобсон, Г. Фант і М. Халле на основі електроакустичних досліджень спробу­вали розробити універсальну систему диференціальних ознак, яка б задовольнила всі мови світу. Ця система побудована на бінарному принципі, внаслідок чого всі фонемні опозиції зводяться до привативних.

Загальне число опозицій - дванадцять, одні з них враховують звучність, інші - тон звука (9 ознак звучності і 3 ознаки тону):

1) голосний характер - вокальність – неголосний характер - невокальність;

2) приголосний характер - консонантність – неприголосний характер - неконсонантність;

3) ком­пактність (наявність у спектрі центральної ділянки більшої концентрації енергії) — дифузність (менша концентрація енергії в центральній ділянці спектра і поширення звуко­вої енергії на його периферію);

4) напруженість — ненапруженість;

5) дзвінкість — глухість;

6) назальність (носо­вий характер) — неназальність (ротовий характер);

7) перервність — неперервність (або нетривалість - тривалість);

8) різкість (висока інтенсифіка­ція шумів) — нерізкість (невисока інтенсифікація шумів);

9) глоталізованість — неглоталізованість;

10) низька тональ­ність — висока тональність;

11) бемольність (ослаблення верхніх частотних вкладників унаслідок участі при творен­ні звука губ)— небемольність;

12) дієзність (посилення вер­хніх частотних показників за рахунок підняття спинки язи­ка до піднебіння; дієзні — це м'які приголосні) — недієзність.

Незважаючи на свою оригінальність, ця універсальна класифікація не вважається бездоганною. Насам­перед критиці підлягає сам бінарний принцип, на основі якого вона побудована. Звичайно, можна градуальні опозиції звести до привативних, але фонематична під­система мови тим і відзначається, що в її структурі наявні опозиції різного типу.

Нові дослідження показують, що диференційні ознаки фо­неми інколи проявляються не лише в тому сегменті мовлення, що їй безпосередньо відповідає, а за його межами - в складі, до якого входить фонема.


Список використаних джерел

 

  1. Березин Ф. М. История лингвистических учений. – М. : Высш. шк. , 1984. – 315 с.
  2. Ганич Д. І. , Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. – К. : Вища школа, 1985. – 360 с.
  3. Кочерган М. П. Загальне мовознавство. – К
    : Академія, 1999. – 288 с.
  4. Мельничук А. С. О всеобщем родстве языков мира /Вопр. языкознания, 1991. – №2.
  5. Мельничук О. С. Мова як суспільне явище і як предмет сучасного мовознавства /Мовознавство, 1997. – №2-3.
  6. Перебийніс В. С. Кількісні та якісні характеристики фо­нем сучасної української літературної мови. – К. : Знання, 1970. – 215 с.
  7. Семчинський С. Л.  Загальне мовознавство. — К. : АТ „ОКО”, 1996. – 416 с.
  8. Словник української мови. – К. : Наукова думка, 1979. – Т. 10. – 658 с.
  9. Українська радянська енциклопедія. – К. : Наукова думка, 1983. – Т. 10.

 

 

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні