Особливості й протиріччя формування та функціонування правлячої еліти України

Особливості й протиріччя формування та функціонування правлячої еліти України

1. Формування політичної еліти України

В Україні завжди існувала проблема національної політичної еліти, здатної розв’язувати складні державотворчі завдання у конкретній історичній ситуації. Такі визначні постаті української політичної думки, як В. Липинський, В. Кучабський, Д. Донцов, пояснювали причини поразок українських національно-визвольних змагань відсутністю національної політичної еліти. Це твердження справедливе, якщо брати до уваги те, що політична еліта може сформуватися в умовах національної держави, коли політика є важливою сферою суспільного життя. Короткочасний період боротьби за українську державу і ще менш тривале існування цієї держави в історичному сенсі були недостатніми, щоб визрівала повноцінна національна політична еліта [7, 86].

Теоретично можна гадати, що взявшись за національну політику, всі вони: і С. Петлюра, і В. Винниченко, і М. Грушевський, і федералісти почнуть творити духовні політичні цінності в одному напрямі, по одній лінії. Тоді, очевидно, їх політичний вплив на націю як одиноких продуцентів цих цінностей був би страшенно великий. Нація почала б думати і поступати так, як думали б і вчили вони. Вони – здеклясовані інтелігенти – могли б і стали б тоді групою, коло якої політично зорганізувалося б і національно об’єдналася уся нація, провід її над собою признавши

І основна проблема нашого існування була би таким чином розв’язана [39, 802].

Тільки така суспільна група, яка міцно зв’язана спільним економічним інтересом; тільки така група, яка має спільну традицію та спільну культуру, й одну, випливаючу зі спільного інтересу та спільної традиції і культури, спільну і ясну, свою власну політичну лінію – тільки така група може об’єднати і зорганізувати біля себе всю націю. Заклик до української інтелігенції одного з найвидатніших її представників В. Винниченка: зливайтесь з класом, йдіть на службу класові – це єдиний для інтелігенції політично чесний і розумний клич. Він служить показником усвідомлення інтелігенцією того факту, що суспільною групою, яка здатна об’єднати націю, групою, що не має всі перелічені прикмети – спільний інтерес, спільну традицію, спільну культуру і одну власну політичну лінію, а тому може мати силу і авторитет – є клас [24, 139].

Відсутність сильної численної еліти позбавляє народ можливості організуватися і створити власну державу, що є необхідною умовою цивілізованого існування в сучасному світі. А не маючи своєї держави, народ змушений жити в державі сусідів у колоніальному статусі «молодшого брата». Це засвідчує трагічна історія України за останні півтисячоліття.

Правляча еліта – провідна верства країни, що відстоює інтереси її громадян. Якщо в національних державах Європи правляча еліта складається переважно із захисників інтересів титульної нації, то в молодих постколоніальних країнах це не завжди так [11, 41].

Колоніями, які не є самостійними державами, керує не політична еліта, а колоніальна адміністрація. Це слухняні виконавці волі імперського центру, які призначаються останнім як представники його інтересів у поневоленій провінції. Так, В. Щербицький щорічно з особливою гордістю доповідав про зростаючий потік українських капіталовкладень і трудових ресурсів у далекий від України Сибір, а також про збільшення питомої ваги російських шкіл в Україні.

Правлячі структури Радянської України (КПУ, КДБУ тощо) були філіями КПРС і КДБ СРСР з центрами в Москві, а державний суверенітет УРСР фактично не перевищував суверенітет Архангельщини чи Рязанщини. Тому місце

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні