Особливості конкретизації лексичного значення

Наливайко - не стало кравчини!”) - це, можливо, натяк не просто на Військо Запорозьке як на козацькі збройні сили, але й на саму Гетьманщину як українську державність, оскільки Військо Запорозьке було й суспільно-політичною організацією. Пор. ширший контекст із “Тарасової ночі”: “Була колись Гетьманщина, та вже не вернеться!. . Обізвався Наливайко - не стало кравчини! Обізвавсь козак Павлюга - за нею полинув!” (цілком прозорий натяк на дві невдалі спроби відстояти українську державність - 1594-1596 рр. під проводом Северина Наливайка і 1637 р. під проводом Павла Бута, або Павлюка, Павлюги). Отже, “кравчина” (“не стало кравчини”, “за нею полинув”), з одного боку, є радше художнім уособленням, з другого, - лінгвопоетичним символом утраченої Гетьманщини, української державності, за якою сумували і у відродження якої вірили і Шевченко, і Довженко29. Таким чином, на прикладах передусім предметної лексики спостерігаємо лексико-семантичну природу системності мовних одиниць, що полягає у їхній здатності до максимального поняттєвого узагальнення на основі гносеологічних семантичних відношень. Ці відношення випливають із семантичного трикутника “реалія - її відбиток у значенні - її відбиток у словоформі” і систематизуються за шкалою “денотат - десигнат - детермінат” (сигматичний аспект). З другого боку, системність мовних одиниць вимірюється лінгвософськими і лінгвістичними семантичними відношеннями, що спираються на внутрішню структуру лексичного значення мовної одиниці і на її семантичну здатність до максимального узагальнення як внутрішню типологічну ознаку (семантичний аспект)
Тим самим слово здатне виступати ніби в трьох іпостасях - як наймення з питомим значенням конкретної реалії на основі тієї чи іншої відмітної ознаки, як зміщений образ з перехідним значенням на основі порівняння чи зіставлення і як образ-символ з максимально узагальненим значенням на основі образного “згущення” смислу. Друга й третя ознаки слова можуть бути як реальними, так і віртуальними. Моносемічні слова, як правило, мають лише першу ознаку, але будь-яке зміщення смислу в них відразу порушує моністичність їхньої ознаковості.  

Лексико-граматичний аспект.

Окрема лексема більшою чи меншою мірою виражає самодостатність у відтворенні того чи іншого поняття, проте конкретизувати її значення може лише контекст - лексичне словосполучення або більша мовна одиниця. Інакше кажучи, значення тієї чи іншої лексеми увиразнюється системою семантичних відношень між мовними одиницями, тобто, з одного боку, воно є об’єктивною властивістю самої лексичної “матерії”, а з другого, - продуктом системи словесних відношень, що через лексичну сполучуваність постає в усій своїй функціональній рухливості30. Адже властивості речей, існуючи цілком об’єктивно і відтворюючись у слові, глибше пізнаються тільки через співвідношення з іншими речами і відповідно через віддзеркалення їх у відношенні мовних одиниць.

 Коли йдеться про відношення (отже сполучуваність) словесних одиниць (тобто лексем), слід розмежовувати лексичну (лексико-семантичну) сполучуваність як глибинну мовну сутність і лексико-граматичну (синтаксичну) сполучуваність як поверхневе, формальне мовне явище. Якщо, скажімо, з лексико-семантичного погляду, сполучення висіти над головою і висіти над морем неоднорідні (перше вказує або на пряме значення лексеми висіти, напр. , через контекст “люстра висить над головою”, тобто “причеплена на гачок до стелі”, або на метафоризоване, напр. “сонце висить над головою”, тобто “стоїть у зеніті”, а друге - лише на метафоризоване, напр. , через контекст “місяць (сонце) висить над морем”), то з функціонально-синтаксичного погляду, обидві сполуки однорідні, бо виражають відповідне статально-локативне відношення

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні