Особливості конкретизації лексичного значення

іншими словами максимально матеріалізує значущість лексеми в мові, а також забезпечує її подальше переосмислення. Образність як шлях до переосмислення мовної одиниці - це результат здатності мови створювати образи із сполучення слів, все одно, образних чи безобразних7. Зміщення образу в тому чи іншому слові є лише ознакою глибшого пізнання поняття про ту чи іншу реалію, тобто елементом вічного руху пізнання досі не пізнаного. Тому слід визнати, що жодне слово у словнику не відтворює поняття у всій його можливій повноті, а лише конструює загальний абстрагований його образ. Пізнати всю сутність життя слова (ні в синхронії, ні тим більше в діахронії), як і поняття, що його позначає слово, неможливо. Та це й не дивно, адже "наша мова - яскравий вираз всього того, що нас вражає, що ми почуваємо, про що ми думаємо-гадаємо, того, що ми звемо духом або душею"8. Не випадково пізнання слова завджи йшло в двох напрямках - або від речі до знака (становлення системи), або від знака до речі (пошуки етимона, словесного образу, внутрішньої форми слова). Пізнання ж поняття також відзначається двобічним рухом, але в різні часи різним - якщо досі людина пізнавала, скажімо, воду на шляху від сприйняття її як природної стихії до наукового визначення її хімічної формули, то тепер вона здійснює спроби пройти цей шлях у зворотному напрямку. Можливо, це шлях людини до самої себе, свого власного духу і духу рідної мови? Принаймні етнолінгвісти сходяться на думці, що мова - це форма людської поведінки, яка виявляється в мовленнєвій діяльності, в конкретних актах і ситуаціях мовленнєвого спілкування9. До того ж коли згадати відому думку В. Гумбольдта, що мова завжди втілює в собі своєрідність цілого народу, то вона може бути надійним шляхом до самопізнання не лише для окремої особистості, але й для всього етносу

 Словниковий запас національної мови - це сукупний продукт дії системи рушійних механізмів мовного розвитку. Найголовніший з них - механізм мовної номінації як постійний внутрішньомовний процес реагування на нові реалії дійсності. Цей механізм працює передусім на активний розвиток лексики як сукупності самодостатніх мовних засобів відбиття довкілля. Він діє в рамках лексичних підсистем, насамперед термінологічних, - як більш-менш замкнених, зокрема вузькогалузевих, так і більш відкритих, скажімо, підсистем суспільно-політичної та соціально-економічної лексики. Остання особливо відзначається процесами іншомовних запозичень та абревіації, породженої відкритістю підсистеми для численних складених наймень. Процес народження нової номінації відзначається закономірною двоступеневістю - суб'єктивацією нового наймення у мовній свідомості колективу, а згодом об'єктивацією його в словнику, галузевому чи загальномовному. Внослідок цього те, що фіксує мовна свідомість, фіксується водночас і мовною пам'яттю, стаючи потім мовною традицією. Тим самим збагачується зміст мови, тобто її лексичний склад, і вдосконалюється форма мови, або системність лексики. Лише на перший погляд може здатися, що слова вливаються в мову безладно, стихійно, відвойовуючи собі місце під сонцем. Мова як іманентний організм постійно потребує поповнень (так само як і позбуття вже чогось їй непотрібного, зайвого, надлишкового), і система приймає нові одиниці на строго визначені для них місця. Або з'явилася потреба в слові, знакові нового поняття (яке саме по собі і потреба в якому завжди передує слову10), або постала необхідність поповнення того чи іншого семантичного поля

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні