Особливості конкретизації лексичного значення

(лексемантичний, сигматичний) принцип відзначається своєю тотальністю щодо охоплення лексичного складу загальномовного словника. Наприклад, лексико-семантична класифікація, що базується на семантичній категорії повнозначності / неповнозначності, не охоплює інтер'єктивів, деяких комунікативно-статусних слів12 тощо. А лексико-граматична класифікація слів за частинами мови багатьом із них досі не визначила граматичного статусу, зокрема деяким комунікативно-статусним словам (тощо, абощо), практично всім модальним словам, вербальному слову немає, яке може виконувати також зв'язкову і комунікативно-статусну функції, та ін. І всі ці невизначеності маємо за умови, коли кожне слово так чи інакше реалізує в мовній діяльності триєдину функцію - називає предмет реального чи уявного світу, пов'язує назване з іншими найменнями, локалізує назване в просторі й часі щодо мови13, тим самим виступаючи завжди триєдиною мовною одиницею - номінативною, лексико-семантичною і лексико-граматичною. Випадіння тих чи інших мовних одиниць з тієї чи іншої класифікації свідчить лише про недосконалість останньої.  

Лексико-семантичний аспект.

Мова - система не лише знаків, а значущих знаків, тобто вона має свою форму і свій зміст. Це виразно простежується, зокрема, на лексематичній її підсистемі як системі значущих лексичних одиниць. Та й чи може бути слово простим знаком, коли значення визнається його органічною і найважливішою частиною?14 Слово - це складна єдність матеріального (звука, форми) та ідеального (значення)15. Останнє є наслідком віддзеркалення у слові тієї чи іншої властивості означуваної речі (або їхньої сукупності). У свою чергу, співвідношення речей віддзеркалюються у відношеннях мовних одиниць. Тому значення лексеми самодостатнє, воно лише увиразнюється в системі загальномовних відношень, оскільки становить сукупність смислових ознак референта, між якими існує тісний зв'язок. Ця сукупність за шкалою узагальнення вибудовує зовнішню структуру значення лексеми, яке включає денотат, тобто означення факту дійсності, десигнат як смислове узагальнення фактів дійсності на підставі спільності найважливіших рис і детермінат як значущий елемент надкласового узагальнення таких фактів. Скажімо, в предметних словах зазвичай вбачаємо таку семантичну структуру: конкретний предмет дійсності (береза, гора, вовк) - узагальнений факт дійсності ("рослина", "земний рельєф", "тварина") - факт надкласового узагальнення ("елемент живої чи неживої природи")

Ті чи інші типові ознаки предмета можуть увиразнюватися в плані конкретизації, напр. : береза - "рослина-дерево", а не "кущ"; "елемент живої природи, передусім лісів", а не "садів"; вовк - "тварина родини собачих"; "елемент живої природи"; "тварина-хижак", а не "свійська тварина". Однаковою мірою ця значеннєва структура поширюється на весь лексематичний склад мови. Просто ступінь узагальнення в значеннях різних лексем різний. Так само це стосується й лексем на означення фікцій людської уяви (наприклад так званих міфологем). Ці мовні одиниці прийнято називати деномінатами.

 Зрозуміти предмет, за Гегелем, - це усвідомити його поняття, сформоване до нас у нашій мові. Отже, мова є начебто тілом мислення і водночас витвором думки. Через неї нічого не можна виразити, що не було б загальним16. Тому слово - не просто форма матеріалізованого вираження готової думки, а засіб перетворення вражень на новий предмет пізнання. "Слово, за О. О. Потебнею, призначене бути посередником між новим сприйняттям і попереднім запасом думки"17. Залишаючись завжди засобом вираження думки, воно відтворює видозміни вражень про предмет, нове його бачення, отже нове знання про нього, тому виступає також посередником між попереднім і новим поняттєвим смислом і тим самим нарощує значення. Якщо

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні