Особливості образу ліричного героя у творчості Байрона
З суто художнього погляду Байронові в цій поемі особливо вдалася динамічна картина шаленої скачки героя, зв'язаного на дикому коні. Ця ефектна картина вражала читачів і найбільше привертала їхню увагу. Звідси поява інтерпретацій, які фактично зводили зміст твору до цього поетично-живописного сюжету. Наприклад, Пушкін категорично заявляв, що Байрон “вражений був тільки картиною людини, зв'язаної на дикому коні, який несе її степом. Безперечно, картина поетична. Але погляньте, що він з неї зробив! Та не шукайте тут ні Мазепи, ні Карла, ні цього похмурого, ненависного, болісного характеру, який проявляється майже в усіх творах Байрона, але якого. . . в Мазепі то й немає; Байрон і не думав про нього, він виставив ряд картин, що вражають одна одної сильніше, ось і все. Проте яке полум'яне творіння, який широкий і швидкий пензель!”
Але тут не слід забувати про те, що Пушкін не приймав інтерпретацію Мазепи у Байрона, що його поема “Полтава” (1829) була полемікою з цією інтерпретацією, про що мова буде далі
Щодо поетично-живописного аспекту твору необхідно завважити, що в ньому розгорнуто не якийсь міфічний простір, позбавлений географічних та історичних реалій і прикмет українського колориту, як про це теж часом пишуть, впадаючи в перебільшення. Байрон не бував в Україні, проте текст поеми свідчить, що він мав певні уявлення про її природу та історію, про козаків, вичитані не тільки із книжки Вольтера про Карла XII. Можна вказати й на те, що він цікавився історією Туреччини, зокрема війнами, які вона вела в північному Причорномор'ї, читав книжки істориків та мандрівників, в яких йшлося також про Україну, козаків та їхні війни з турками (Р. Ноллеза, П. Рікаута, Г. де Кастельно та інші). Про українських козаків Байрон згадує і в своєму “Дон-Жуані”, в сьомому розділі, де розповідається про штурм Суворовим турецької фортеці Ізмаїл.
У своєрідній поетичній географії Байрона Україна (як і Греція та інші балканські країни) належить до особливого романтичного світу, означеного досить умовною назвою “Схід”. Як зазначалося, чи не найістотніші ознаки цього світу – близькість до “природного стану”, трактованого в руссоїстському дусі, й контрастність європейській буржуазній цивілізації. Як і багато романтиків, Байрон захоплювався незайманою природою, стихійною та дикою, на яку ще не наклала свого відбитку