Особливості образу ліричного героя у творчості Байрона

“фальшива цивілізація”, і поетизував її, особливо в “східних поемах”, до яких в цьому аспекті прилягає й поема “Мазепа”. Саме такою уявлялася йому історично недавня Україна, її без­межні степи, про які він пише не без своєрідної патетики:

…ні людина, ні звір не залишили слідів,

не видно там людського труда серед пустинних просторів,

розкішних у своїй дикості. [2. c. 412]

У цих степах живуть люди, такі ж вільні, як і навколишня незаймана природа, котрі не терплять ніякого поневолення,

…їхня кров кипить сильніше й неса­мовито рветься із будь-яких оков. [2. c. 413]

Водночас Байрон досить точний у фіксації реальних географічних особливостей України: спершу дикий кінь несе героя поеми повз замки, міста та села, зруйновані під час недавньої турецької навали, далі – через поля, ліси й діброви, тобто лісостепом, і лише після цього з'яв­ляються картини степу – як апофеоз не тільки поетично-живописного, а й лірично-психологічного плану поеми. І якщо до нього у героя ще жевріло сподівання на поряту­нок, то тепер воно повністю згасає, натомість приходять безмежний відчай і відчуженість приреченого від усього на світі.

В міру того, як герой фізично губиться в безлюдній безмежності степу, яскраві живописні картини поеми все більше наповнюються лірично-медитаційним змістом і стають пластичним вираженням його самотності та відчу­женості від людського загалу, від яких невіддільна смерть. Зазвичай Байрона характеризують як поета розчаро­ваності й світової скорботи, але не з меншим правом його можна назвати поетом непомірного, титанічного страждання. Страждання самотнього й приреченого героя, ніким не почуте й не поділене, – це та тема, що постійно хвилювала поета і знайшла патетичне вираження в багатьох його творах, серед яких поемі “Мазепа”, поряд з “Манфредом”, належить одне з чільних місць.

У створювані пейзажі Байрон любив вкраплювати історичні “реліквії”, деталі та ремінісценції. Виникав конт­раст між природою, величавою та вічною, і «слідами історії», чим промовисто засвідчується нетривкість і ми­нущість всього людського, його підвладність часові

В цих зіставленнях рефлектуючий геній поета знаходив багату поживу для філософічних роздумів про долю людини, на­родів, усього людства, на які падає сумовитий відтінок світової скорботи.

Подібні “сліди історії” маємо і в поемі “Мазепа”, до то­го ж це сліди конкретної української історії. Спершу кінь проносить героя повз руїни давніх фортець, які колись оберігали країну від татарських орд. Далі з'являються й свіжіші “сліди історії”, що їх залишили турецькі походи в Україну в 70-х pp. XVII ст. , які стали апофеозом сум­нозвісної Руїни:

. . . the year before

The Turkish army had marck'd o'r

And where the Spahi's hoof  hath trod,

The werdure flies the bloody sod. [1. c. 145]

 Необхідно тут зафіксувати й те, що в поемі Байрона біографія Мазепи й події української історії даються синх­ронізовано: в Україну в тогочасному розумінні, тобто Наддніпрянщину, “країну козаків”, Мазепа прибув у складі королівської місії в 1669 р. і вступив на службу до гетьма­на Петра Дорошенка.

Голосний успіх поеми Байрона “Мазепа” зумов­лений і її високим художнім рівнем. Без перебіль­шень можна сказати, що в художньому плані це один з найдовершеніших і найяскравіших творів Байрона, що не оспорювалося в західному літературознавстві

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні