Особливості політичного лідерства в Україні

духу. Політичне лідерство, крім іншого, діє через психологічні механізми. Опозиційний лідер може відбутися насамперед завдяки своїм особистісним індивідуально-психологічним особливостям, коли послідовники добровільно делегують йому повноваження у неперервній взаємодії домінування-підкорення, попри те, що керівництво здійснюється механізмами формалізованими, управлінськими, через політичну владу.

Роль особистості в політиці зазвичай розглядається з огляду на уявлення про суспільство як політичну систему. Держава, яка спрямовує розвиток індивідів із метою їхньої самоорганізації, може зумовлювати таке явище, як етатизм. Але за такого підходу багато важливих для політичної науки питань залишаються нез'ясованими. Це має значення не тільки для теорії, а й для політичної практики. Інший підхід пов'язаний з аналізом політичної проблематики через особистість, її політичну позицію. За такого дискурсу одразу постає питання, про яку особистість ідеться? Різні люди виконують неоднакові політичні функції і ролі. Одна справа – політичні лідери чи люди, наділені владою, інша – пересічні індивіди, які становлять переважну більшість у суспільстві. «Хто є акторами світу політики?» – запитує французький політолог Ж. -М. Денкен і пропонує різні відповіді: «Можна сказати, що діють тільки індивіди. Можна сказати, що у світі політики як суб'єкти виступають такі великі групи, як класи і нації. Насамкінець можна погодитись із компромісною точкою зору, тобто визнати як суб'єкти групи, що склалися на базі процесу інституціалізації: вони існують незалежно від індивідів, які є їх конкретною опорою. 8 Сам Денкен вважає тільки першу відповідь правильною

Розмаїття наявних думок можна звести до двох провідних підходів: персоналістського й інституційного. (Наразі йдеться про неоінституційний підхід. Під інституціями розуміють «правила гри», які містять водночас формальні (універсальні) або неформальні (особистісні) санкції та норми, котрі висувають необхідні стимули до відповідної політичної активності).

Під час розгляду проблем (пов'язаних з політичним лідерством) також дається взнаки відсутність достатнього теоретичного обґрунтування. Поодинокими залишаються намагання дослідити такі важливі для розуміння змісту сучасного лідерства питання, як змістові складові здійснення політичного лідерства/керівництва; політичні процеси, які передували здобуттю незалежності України, зокрема у вищих ешелонах компартійної влади.

У політиці постійно відтворюються універсальні закономірності, засоби і методи, одні й ті само прийоми ієрархічного просування, становлення політичних лідерів. Не випадково досі (незважаючи на історичну відстань від середньовіччя) затребуваними є погляди Н. Макіавеллі щодо політики. Складові структури політичного процесу, співвідношення у політичному змісті економіки й моралі та інших реальних істотних проявів суспільного життя у виявах людської природи істотно не змінилися. Відбір осіб за відповідними критеріями, політична боротьба (як усередині окремих груп, так і між ними) впливають на закономірності цілеспрямування в українському суспільстві. Наявність спадковості в людському вимірі також не варто відкидати. Певні політичні діячі радянської доби досі залишаються впливовими суб'єктами в сучасних політичних процесах українського суспільства.

Нехтування накопиченим досвідом викликає у політичній верхівці ілюзію можливості почати написання суспільно-політичного життя з «tabula rasa». При цьому боротьба переважно ведеться за обстоювання та визнання пріоритету інтересів, прав і свобод політичної дії між окремими політичними групами вітчизняних можновладців. Традиційні для українського суспільства риси – поступливість, терплячість, витривалість, виражене прагнення до гармонії, надійності – сприймаються й оцінюються як апатія до політичного життя. З огляду на це стають зрозумілими конфронтаційність, взаємна непоступливість і маргінальність тих, хто веде політичну боротьбу під час «спокійного»

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні