Особливості становлення характеру у юнацькому віці

сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і су­спільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до са­мовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, ко­ли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, від­повідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визна­чати в ньому своє місце.

У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тоб­то система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких под­разнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім ви­являються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів пот­ребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Жива істота, писав І. Павлов, з дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповіда­ти певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і вияв­ляється у певних рисах характеру. Отже, характер, вважав І. Павлов, "є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем".

У вченні про характер були спроби пов'язати характер людини з бу­довою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби неспроможні були розкрити сутності характеру. Зазнали кра­ху також і теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість

Люди народжуються з різними особливостями функціювання го­ловного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім'ї за схожих умов вироста­ють діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природже­ності рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не бу­ває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та ви­ховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними риса­ми характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.

Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільно­го віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в дитячих садках, до­сить виразно виявляються такі риси: товариськість, колективізм, лас­кавість, сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис ха­рактеру у цьому віці близько стосуються темпераменту.

Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дій­сності, дуже велика активність, прагнення до праці — фізичної та ро­зумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчи­ти підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано. Треба мати па увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює нега­тивізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані

<< 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні