Особливості сучасного дитинства, його проблеми. Роль соціального педагога у вирішенні даних проблем

зайнятості, соціальних служб, навчальних закладів). Серед напрямків соціальної допомоги дітям-сиротам і дітям, що опинились без піклування батьків, назвемо також надання матеріальної допомоги, про­ведення культурно-масових та благодійних заходів, фестивалів підтримки творчої об­дарованої молоді з числа сиріт, клубну роботу.

Якісне вирішення проблем соціального захисту дітей-сиріт і дітей, що опинились без батьківської опіки, було б неможливим без їх наукової розробки, проведення на­укових конференцій, круглих столів, семінарів з обміну досвідом та підвищення кваліфікації фахівців, розробки інформаційно-методичного забезпечення, базованого на новітніх ідеях соціальної допомоги, осмисленні передового вітчизняного та за­рубіжного досвіду тощо. Не останню роль у вирішенні проблем даної групи відіграє залучення волонтерів з числа фахівців різних галузей, студентів, активістів громадсь­ких організацій, релігійних спільнот.

У рамках соціальної роботи з дітьми-сиротами і дітьми, що опинились без піклу­вання батьків, склалась система, складовими якої є:

- різні форми культурно - дозвільневих заходів, організація конкурсів, виставок, фестивалів, святкових програм, екскурсій, благодійних акцій;

- індивідуальна і групова робота (інформаційно-консультативна робота, тренінги, ігри, бесіди, лекції тощо);

- діагностична робота (тестування, анкетування, опитування, соціологічні дослідження, спеціальні психологічні діагностики);

- соціально-педагогічний патронаж за місцем проживання або навчання, робота з оздоровлення і працевлаштування, клубна робота;

- стимулювання прогресивної громадської думки щодо проблем дітей-сиріт.

Аналіз динаміки формування негативних звичок, сутності складних соціальних проблем, характеру соціальних і психолого-педагогічних факторів розвитку особистості приводять до думки про необхідність здійснення роботи з попередження різноманітних негативних проявів. Такий напрямок роботи є оптимальним з педа­гогічної точки зору, оскільки будь-яку проблему легше попередити, ніж подолати (бо­ротись із нею і з численними наслідками). Профілактична робота застерігає від фор­мування негативних проявів і веде до вироблення цілого ряду рис особистості, що ве­дуть до несприйнятливості до негативних проявів середовища.

Сучасна кризова ситуація в суспільстві не сприяє формуванню позитивного мо­рального середовища для виховання підростаючого покоління. Нелегке матеріальне становище переважної більшості сімей веде до погіршення внутрішньо-сімейних стосунків

Недоліки шкільного виховання і значне скорочення кількості позашкільних за­кладів призводять до збільшення числа неповнолітніх, чия поведінка виходить за межі моральних норм.

Проблема захоплення неповнолітніх палінням, вживанням алкоголю та наркотич­них речовин набула особливої гостроти і стала однією з найсерйозніших загроз для до­бробуту, здоров'я та повної самореалізації майбутніх поколінь нашого суспільства. По­ширене серед молоді паління та вживання алкоголю є предтечею прилучення до сильніших наркотиків, початком наркотичної залежності. Вік, у якому молоді люди починають вживати наркогенні речовини, постійно зменшується.  

Алкоголізація та наркотизація є сприятливим фоном для набуття особистістю мо­ральних вад, втягнення у злочинну діяльність. Так, за даними Українського інститу­ту соціальних досліджень, у 90-их роках понад 500 неповнолітніх здійснювали кримінальні правопорушення щорічно, знаходячись під впливом наркотичних чи ток­сичних речовин. Кожен 6-й підліток вчиняв злочини, перебуваючи у стані алкогольно­го сп'яніння.

Неповнолітніх неможливо ізолювати від негативних явищ середовища, тому вини­кає проблема формування до них несприйнятливості.

Протягом життя людина як соціальна істота перебуває у складній, динамічній си­стемі зв'язків із суспільством, тому середовище відіграє важливу роль у формуванні її особистості. Виховання як система цілеспрямованих дій, не змінює об'єктивні соціальні впливи безпосередньо, а виявляє у їх множині фактори щодо створення потрібної моделі особистості, підсилює за допомогою системи засобів виховання їх пе­дагогічну ефективність, нейтралізуючи, наскільки можливо, небажані для цілей