Особливості сучасного дитинства, його проблеми. Роль соціального педагога у вирішенні даних проблем

дитячою проституцією.

Після Другої світової війни настав період нового переосмислення багатьох прин­ципових позицій держав щодо внутрішнього і зовнішнього життя, економіки, політи­ки, культури. Не дивно, що у 1948 році новостворена Організація Об'єднаних Націй приймає Загальну декларацію прав людини. Через 11 років Генеральна Асамблея ООН приймає Декларацію прав дитини, у якій в 10-и принципах узагальнено основні групи прав дитини.

Зокрема, проголошуються: 1) рівні права дітей без розподілу на раси, релігії, по­ходження, стать; 2) право на інтелектуальний і фізичний розвиток у сприятливих умо­вах; 3) право на ім'я і національність; 4) право на житло, медичне обслуговування, харчування; 5) право на спеціальний догляд у випадку фізичних вад; 6) право па лю­бов, взаєморозуміння підтримку; 7) право на освіту і гру; 8) право на негайну допо­могу у разі катастроф; 9) право захисту від жорстокості, експлуатації; 10) право на розвиток у дусі взаєморозуміння і миру.

Половина прав, означених у Декларації, стосується якості життя дитини, носить скоріше біологічний характер. Інша група висуває соціальні права. Але всі разом во­ни спрямовані на створення правового поля захисту дитини, її життя, забезпечення розвитку дитини як істоти самодостатньої, рівної з іншими.

Минуло більше 40 років з проголошення Декларації, і це є достатній термін, щоб проаналізувати, як втілюються її положення у життя різних народів. У ряді країн, де закладені соціальні та економічні підвалини громадянського суспільства, щастя дити­ни стало основною суспільного життя, багато здійснюється заходів щодо харчування, догляду, проживання, освіти тощо. Але, назагал, між намірами та їх втіленням - ве­лика прірва. У наш час існує більше 100 міжнародних угод, декларацій, договорів, що так чи інакше стосуються прав дитини

Більшість з них - перспективні, тобто спрямо­вані на реалізацію у майбутньому.

Прийнята у 1959 році Декларація була лише рекомендацією, тому в 1979 році, про­голошеному Міжнародним роком молоді, ініціативною групою було запропоновано створити Конвенцію про права дитини, як єдиний міжнародний документ, який би рег­ламентував захист прав дітей і не обмежувався лише декларуванням намірів. Комісія ООН з прав дитини розглянула цю ідею, висунуту Польщею, і створила спеціальну робочу групу для розробки проекту Конвенції.

Працюючи над Конвенцією, комісія підготувала доповідь про серйозні порушення, від яких страждали діти. Приводились дані про дитячу смертність, недоступність ме­дичного обслуговування, обмежені можливості для здобуття освіти. Були оприлюднені вражаючі дані про дитячу проституцію, працю дітей на шкідливих виробництвах, дані про дітей-в'язнів тюрем, дітей-біженців, жертв війни тощо. Після обговорення фахівцями, а згодом і представниками країн-членів ООН було визнано, що інтереси дітей не завжди співпадають з поглядами батьків чи опікунів, стало очевидним, що до багатьох дітей погано ставляться у їх власних сім'ях. Підкреслювалось, що діти часто стають жертвами лицемірства політиків, які швидко забувають передвиборні обіцянки піклуватись про майбутнє країни, тобто дітей.

20 листопада 1989 року, через ЗО років після прийняття Декларації ООН про пра­ва дитини, Генеральна Асамблея ООН приймає Конвенцію ООН про права дитини. Згідно із загальною процедурою, документ набув чинності 2 вересня 1990 року. А 27 вересня 1991 Конвенцію ратифікувала Україна.

Конвенція (від латинського слова, що означає "договір", "домовленість") - це уго­да з приводу якогось соціального питання чи проблеми, документ, що носить обов'яз­ковий характер, якщо він ратифікований даною державою. Держава,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні