Особливості сучасного дитинства, його проблеми. Роль соціального педагога у вирішенні даних проблем

яка прийняла Конвенцію, бере на себе беззастережні зобов'язання виконувати її у прийнятому нею обсязі. Кожна держава, яка прийняла Конвенцію, може відмовитись від своїх зо­бов'язань та денонсувати її.

Структурно Конвенція ООН про права дитини складається з трьох частин, яким передує преамбула, в якій викладено ціль та актуальність документа.

В 1-4 статтях частини І визначається поняття "дитина", проголошується пріори­тетність прав дитини над інтересами суспільства, підкреслюється необхідність недискримінаційного підходу.

У статтях 5-11 визначаються права дитини на життя, ім'я, громадянство, збереження індивідуальності, право знати своїх батьків, право на їх піклування і спільне з ними про­живання, окреслюються відповідальність та обов'язки батьків. У статтях 12-17 викладені права на висловлення власних поглядів, думок, свободу сповідування релігії, доступ до збору і поширення інформації. Статті 18-20 проголошують зобов'язання держав щодо ство­рення умов для батьків і опікунів для повноцінного виховання дітей, щодо заходів попе­редження насильства з боку батьків і опікунів. Статті 20-27 Конвенції присвячені правам дітей і відповідним зобов'язанням держав щодо захисту, допомоги дітям-сиротам і позбав­леним батьківської опіки, біженцям, інвалідам у розумовому та фізичному відношенні, правам на відповідне медичне забезпечення. У 28-31 статтях викладені права на навчання дітей методами, які поважають людську гідність, на отримання освіти відповідного рівня, змісту; права етнічних, релігійних, мовних меншостей. Положення 32-36 статей гаранту­ють захист від будь-яких видів експлуатації, викрадення і торгівлі дітьми. У 37-41 стат­тях визначаються права у випадку здійснення дітьми правопорушень, злочинів, а також -у процесі відбуття покарання, на охорону під час збройних конфліктів

Частина II, до якої входять 42-45 статті, присвячена, зокрема, способам поширен­ня інформації про зміст Конвенції і говорить про можливості контролю за її виконан­ня. У частині III, останній, до якої входять 46-54 статті, розкривається процедура ра­тифікації даного міжнародного документа і його денонсації.

Конвенція належить до правових документів, що мають обов'язкову силу (так зва­них "жорстких" правових документів). Зобов'язання по Конвенції стосуються тих і тільки тих держав, які офіційно повідомляють про свою згоду визнати її положення для себе обов'язковими шляхом їх ратифікації. На кінець 90-х років Конвенція ООН про права дитини була ратифікована усіма країнами, окрім Сомалі та США. Ряд країн приєднались до Конвенції з рядом уточнень. Так, положення 37-ї та 40-ї статей Кон­венції суперечили принципам, на яких побудоване національне законодавство Авст­ралії, Канади, Нової Зеландії, Швейцарії, Бельгії, Данії, Німеччини, Нідерландів, Франції тощо. Ряд ісламських країн зробили загальні зауваження до Конвенції в ціло­му і відносно статей, які суперечать положенням ісламського права.

У всьому різноманітті проблем правового захисту неповнолітніх окремо варто виділити комплекс проблем, які виникають при зіткненні дітей з системою правосуд­дя. Ці проблеми знаходяться у фокусі уваги ряду міжнародних документів, зокрема тих документів, які стосуються правосуддя над громадянами взагалі (Мінімальні стан­дартні правила 1955 року щодо поводження з ув'язненими, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року тощо), а також документів, безпосередньо пов'язаних із захистом неповнолітніх. Передусім це Пекінські правила 1985 року (Мінімальні стандартні правила ООН щодо правосуддя над неповнолітніми), Прави­ла ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених свободи 1990 року, Ер-Ріярдські керівні принципи 1990 року (Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх), і, звичайно, Конвенція ООН про права дитини.

В основі системи правосуддя щодо неповнолітніх лежить ряд

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні