Отримання нового продукту інтелектуальної творчої діяльності

можемо або не можемо зробити, те, ким ми можемо або не можемо бути.

Водночас мета суспільного прогресу — розвиток можливостей людини, що включає доцільну діяльність і свободу вибору серед різних форм діяльності — відрізняється від загальноприйнятого розуміння особистої вигоди (користі), хоча утилітаризм є одним із наріжних компонентів у теоретичних обґрунтуваннях сучасної класичної економіки. Діяльність (праця) розглядається як щось самоцінне, а не лише як засіб виробництва певних "товарів і послуг", що підкреслює концепт інтелектуально-творчої діяльності, котра в сучасних умовах диференціює розуміння власності, багатства, добробуту, сенсу існування тощо.

Важливі зміни, які відбулися під впливом НТР наприкінці XX ст. , змушують по-новому оцінювати залежність між характером, типом праці та принципами її суспільної організації, критеріями ефективності. XX століття поставило проблему соціально-економічної специфіки інтелектуально-творчої праці та зумовило пошуки адекватних соціальних критеріїв оцінки її ефективності. Саме необхідність розширення принципу корисності до масштабів, здатних охопити імперативи збереження та відтворення культури і природного середовища, наполегливо вимагають виходу за рамки індустріальної системи координат і прибутку як універсального показника корисності та ефективності суспільних затрат. У цьому випадку тип соціального устрою і економічних відносин буде відповідати природі, характеру суспільної праці, яка організується цими відносинами12. Саме в цій ситуації стає можливим говорити про можливість функціонування інтелектуальної діяльності й існування інтелектуальної власності.

Внаслідок яких причин це відбувається? Суспільну працю за характером прийнято поділяти на фізичну й розумову

Варто було б виходити з іншого поділу: на працю творчу, інтелектуальну, метою якої є винахід, відкриття нового, якісна зміна наявного буття, і нетворчу,репродуктивну, метою і завданням якої є функціонування на вже досягнутому рівні, із заданими наперед результатами і шляхами їх досягнення, працю, котра передбачає скоріше кількісну зміну наявного буття. Йдеться не про характеристики конкретних видів праці (інженера, робітника), оскільки в них так чи інакше в різних пропорціях завжди містяться обидва елементи, а про виокремлення і принциповий поділ двох найважливіших компонентів суспільної праці, які, звичайно, в окремому чистому вигляді ніде не зустрічаються, але переважають у тому чи іншому конкретному типі праці. Ці два види суспільної праці об'єктивно мають зовсім різні закони функціонування, які визначаються не рівнем розвитку виробничих сил, а самою природою того чи іншого виду праці.

Праця репродуктивна, яка має нетворчий характер, найбільш адекватно організується, обмінюється і відтворюється в рамках товарно-грошових відносин через механізм ринку. Найбільш універсальним критерієм корисності такого виду праці є прибуток. Праця творча, інтелектуальна, якого б вигляду не набувало її залучення до іншого виду праці, за самою своєю природою не розвивається, не обмінюється і не відтворюється за законами товарно-грошових відносин і, якщо й регулюється ринком, то "дуже специфічно"13. Звідси й починається шлях відмінності інтелектуальної власності від власності взагалі. Чому це так?

Звичайно, якщо продукт інтелектуально-творчої праці нічим принципово не відрізняється від продукту праці нетворчої, тоді й проблеми не існує. Однак, якщо продукти інтелектуальної праці як такі, не можуть бути товаром за самою своєю суттю, то вони не можуть ефективно включатися в товарно-грошові відносини нарівні з іншими товарами й водночас відкидаються, відокремлюються цими відносинами. Адже те, що не може бути товаром, не може ефективно обмінюватися, оцінюватися і відтворюватися за законами товарно-грошових відносин. Однак створена завдяки інтелектуальній діяльності власність включається в

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні