Отримання нового продукту інтелектуальної творчої діяльності

споживанню плодів цивілізації в процесі суспільної практики, соціальної, наукової, художньої творчості. Історичним досвідом перевірено, що здатність до творчості відтворюється не хлібом, а рівнем і можливостями соціального залучення індивіда до досвіду сучасного і попередніх поколінь. Чим ширші ці можливості, тим ефективніше відтворюється інтелектуально-творча робоча сила.

Лише з вульгарно-буденних, примітивних позицій можна вважати, що здатність до творчості — це обов'язковий атрибут добре відгодованого організму. Адже здатність до творчості зовсім не є простим наслідком наявності мозку, психіки і вроджених генетичних особливостей. Це лише одна з умов творчості, котра може реалізуватися тільки у творчому спілкуванні людей, у суспільстві, влаштування якого дає змогу людям долучатися до культури21. Тому таке універсальне й органічне для капіталу відтворення робочої сили в рамках приватного товарного споживання безсиле у справі відтворення творчих можливостей особистості. Вважається, що в таких умовах для творчої особистості суспільно-економічна ситуація буде такою, за якої її геніальність, талант розкритися не можуть. У межах традиційної дилеми "добро" — "зло", "культура" — "антикультура", "справедливе" — "несправедливе" стверджується думка, що надалі цей фактор буде відігравати дедалі більш важливу роль в економічній і політичній конкуренції країн і регіонів22.

Однак такий підхід занадто спрощено подає проблему співвідношення інтелектуально-творчої діяльності і капіталу. Насправді, вважає Ю. М. Осипов, і з ним потрібно погодитись, капітал, крім суб'єкта капіталу — капіталіста (підприємця, бізнесмена, ділової людини), втягує в себе або залучає в орбіту свого функціонування всі природні, людські та неприродні ресурси або, як прийнято говорити в політекономії, виробничі сили, працю, предмети праці, знаряддя праці, енергію, інформацію, знання, навики, розум, науку, свідомість, навіть душі людські з їх почуттями, емоціями, пристрастями, а також державну владу, політику, право, культуру, ідеологію і все інше, що так чи інакше може слугувати капіталу

Капітал всеїдний: він забирає все, оскільки це все йому дійсно потрібне. Капітал організовує життя, він його в себе і вбирає, поширює на нього свій вплив, переробляє під себе, не гребуючи нічим. Відповідно до такого міркування зрозуміло, що інтелект, творчість не можуть бути остаточно втрачені. Навпаки, вони набувають нових можливостей для розвитку.

Звичайно, оскільки творча робоча або продуктивна сила має специфічну природу існування та оприявлення, вона має потребу в організації унікально суспільних, нетоварних форм її відтворення. Це відтворення освіти, виховання, удосконалення системи масових комунікацій, вироблення нових форм мобільності індивіда в рамках соціальної структури, технічного, політичного і правового вдосконалення суспільного спілкування. Тому процес відтворення робочої сили інтелектуально-творчої праці не відокремлений від її суспільного споживання — функціонування. Інтелектуальна, творча діяльність, яка виступає через діяльних індивідів як робоча сила, не може бути товаром, оскільки процес її відтворення, по суті, є одночасно процесом її суспільного споживання. Ось чому споживання інтелектуально-творчої діяльності (робочої сили) не може підлягати тотальній залежності від грошей і не може бути обміняним ні на які товари. Вченого, інженера, художника, звичайно, можна нагородити, можна навіть призначити йому заробітну плату, але все це ще не є відтворенням його здатності творити. Нагородою або гонораром можна "виманити" з інтелектуала вже готові ідеї, але "наповнити" його ідеями може тільки певний рівень суспільної практики, соціокультурного спілкування. По суті, нагородою інтелектуала не є вартість його робочої сили. Це є плата насправді за вже вироблений готовий продукт, який

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні