Ознаки романтизму в творчості Шевченка

Т. Г. Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.

Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор “Кобзаря” виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури така ж, як роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст. ) 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в сім'ї кріпаків поміщика В. В. Енгельгардта

В 1822 р. батько Григорій Іванович Шевченко віддав його “в науку” до дяка в селі Кирилівка (куди переїхала родина) Павла Рубана, на прізвисько Совгир.

Дитячі враженн залишили глибокий слід у свідомості Шевченка й мали величезний вплив на формування його особистості й на всю творчість. Уже в дитинстві він відчув на собі, що таке кріпацтво, свавол поміщиків, знущання сильного над слабким, голод, сирітство й виснажлива праця.

Ще хлопчиком Тарас полюбив чарівну народну пісню, чув від кобзарів думи та історичні пісні, які знайомили його з героїчним минулим рідного краю.

Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, засвідчує характер незвичайний, натуру чутливу і вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену й водночас непокірливу, вольову й цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе”

***

Розділ про романтизм, мабуть, найкращий в "Історії". Пояснюється це кількома важливими обставинами. Часи романтики на Україні рішуче змінюють психологію авторів та відношення автора до твору: людина в такій мірі стоїть в центрі уваги романтичного світогляду, що твори самі завжди говорять про їх справжнього або фіктивного автора. Старі часи мали численні псевдоніми, анонімні або "псевдоепіграфічні" твори. З часів романтики кожен автор мав власну літературну біографію.

На відміну від попередніх періодів, український романтизм був осмисленим, а часом навіть програмним рухом, котрий більшою ніж будь-коли мірою залежав від літературних теорій і традицій сусідніх польської та російської, а також віддаленіших західноєвропейських літератур. Тому-то загальна картина цілком задовільна, попри те, що блискучий огляд романтичного світопогляду більше стосується західних літератур, ніж української (наприклад, щодо антипросвітницької позиції романтизму або його зацікавленості бароко та середньовіччям). Особливо цінним є утвердження зв’язку

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні