Патентування об’єктів промислової власності в іноземних державах

узгодити принципи створення довгострокової міжрегіональної угоди (конвенції) відкритого типу, яка б сприяла розвитку національних систем охорони промислової власності країн-учасниць і їх взаємодії у розв'язанні спільних проблем.

Головою зазначеної Міждержавної ради був обраний голова Держпатенту України, який у 1996 р. був переобраний на новий строк. Було також прийнято рішення, що Секретаріат Міждержавної ради мав створюватися на базі патентного відомства тієї держави, звідки був обраний голова Ради.

 За Угодою сторони визнають на своїх територіях чинність раніше виданих охоронних документів колишнього СРСР на об'єкти промислової власності на умовах, визначених національним законодавством кожної сторони. В Угоді передбачена можливість обміну охоронних документів СРСР на відповідні охоронні документи кожної сторони.

Угода надає можливість будь-яким фізичним і юридичним особам кожної сторони користуватися патентними фондами, бібліотеками, банками даних, що стосуються об'єктів промислової власності на території другої сторони на тих самих умовах, що існують для власних потреб фізичних і юридичних осіб.

В Угоді зберігається право попереднього користування, але з досить цікавим застереженням. Першокористувач має виплатити авторам об'єктів промислової власності винагороду відповідно до національного законодавства тієї сторони, де мало місце попереднє користування.

 За Угодою сторони зобов'язані виплачувати винагороду авторам за використання винаходів та інших об'єктів промислової власності, що охороняються авторськими свідоцтвами (свідоцтвами) колишнього СРСР.

Як відомо, патентування торговельної марки не провадиться, здійснюється лише їх державна реєстрація. Сучасний обіг товарів між державами зумовив потребу реєстрації торговельних марок в іноземних державах. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» будь-яка особа має право зареєструвати марку в іноземних державах. Якщо реєстрація марки в іноземній державі здійснюється відповідно до Мадридської угоди про реєстрацію знаків, заявка на таку реєстрацію подається через Установу України. Витрати, пов'язані з реєстрацією марки в іноземній державі, несе заявник чи за його згодою будь-яка інша особа

 Чинність свідоцтва на торговельну марку обмежується територією тієї держави, яка видала свідоцтво. Отже, для одержання правової охорони марки у кількох країнах її треба зареєструвати у кожній із цих країн. Процедура складна і дорога, крім того, у кожній країні своя, де за реєстрацію марки потрібно платити встановлені збори. Це ускладнює реєстрацію марки, а, отже, і її правову охорону. Тому вже давно почалися пошуки способів реєстрації марок у кількох державах одночасно. Ще у 1891 р. була прийнята Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, до якої приєдналася Україна.

Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію марок у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. Така реєстрація має чинність у ряді країн за бажанням заявника, а потенційно — в усіх країнах-учасницях цієї Угоди.

 Повідомлення про міжнародну реєстрацію марки публікується Міжнародним бюро. Така реєстрація надає власнику (володільцю) марки ряд переваг.

 Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. дозволяє реєструвати географічне зазначення походження товару в іноземних державах. Стаття 16 цього Закону проголошує, що заявка на реєстрацію в іноземній державі географічного зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні.

Для

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні