Патопсихологічні дослідження осіб з розладом особистості

Проблема дослідження розладів особистості постала ще наприкінці 80-х років ХІХ століття [6]. Вчені, що розробляють цю проблему, вважають, що виділення психопатії в самостійну нозологічну форму вимогливо диктується потребами практики, переважно судової. Адже ця категорія хворих значною мірою схильна до протиправних учинків [2; 6 та ін. ]. Згідно з Десятим переглядом Міжнародної класифікації хвороб, (МКХ – 10) термін „психопатія” було вилучено з переліку можливих діагнозів і запропоновано, на думку представників світової психіатрії, гуманніший – „специфічний розлад особистості” [13]. Однак і досі не склалося єдиної точки зору на етиологію особистісних розладів. Їх класифікують на підставі окремих симптоматичних поведінкових порушень.

Тим часом, проблема психологічного дослідження осіб з розладом особистості актуальна для комплексної судової психолого-психіатричної експертизи. Адже щоби поставити точний діагноз і винести експертне судження, психіатрові часто необхідно мати цілісну картину тонких психологічних порушень. Проте такі порушення можуть і не бути яскравовираженими – вони виявляються в умовах патопсихологічного експерименту.

Серед характерологічних особливостей осіб з розладом особистості, що найчастіше фіксуються, можна виокремити такі: нездатність відкласти очікуане задоволення на пізніший час, рахуватися з наслідками своїх вчинків, учитися на власному досвіді, швидкоплинність захоплень, переважання афекту над інтелектом, антисоціальна поведінка [2; 6; 12; 13 та ін. ].

Так, вже маємо чимало праць патопсихологів, присвячених особливостям регуляції сприйняття та діяльності психопатичних осіб. В них описуються окремі психологічні механізми, що лежать в основі деяких характерних для аномальних особистостей симптомів [7; 8; 9 та ін

]. Однак підставою для виокремлення таких симптомів у психіатрії є теорія особистісних рис, де кожна риса розглядається як гіпотетичний компонент особистості, який описується з огляду на відносну сталість певних елементів поведінки індивіда в повторюваних ситуаціях [19]. Водночас, у рамках розвитку вітчизняної загальнопсихологічної традиції, для пояснення механізмів поведінки і діяльності людини було сформульовано поняття образу світу як інтегральної характеристики психічного і змістового аспектів свідомості. Але й дотепер воно не використовується як обґрунтування в патопсихологічних дослідженнях. Відповідно до сучасних психологічних уявлень [11], свідомість розглядається як регулятор буття суб’єкта. У зв’язку з цим, сферою докладання наших експериментально-дослідницьких зусиль стала реальність індивідуальної свідомості.

Ґрунтуючись на уявленнях, розроблених у рамках загальнопсихологічної теорії діяльності про свідомість у генетичному, функціональному і змістовому аспектах аналізу [10; 11; 17 та ін. ], а також узагальнюючи клінічний матеріал з проблем специфічних розладів особистості, ми висловили гіпотезу про меншу диференційованість емоційного компонента образів свідомості у хворих на розлад особистості у порівнянні зі здоровими особами. Зважаючи на те, що базисними структурами людської свідомості виступають категорії простору і часу [3; 4; 14], ми припустили, що в даної групи пацієнтів суб’єктивний час є слабко диференційованим і виступає на поверхню свідомості переважно полюсом предметного змісту.

Отже, мета нашого дослідження – вивчити особливості організації індивідуальної свідомості пацієнтів з розладом особистості. Завдання дослідження: вивчити в учасників експерименту

· особливості суб’єктивного часу;

· особливості усвідомлення емоційних станів інших людей;

· особливості просторової орієнтації.

Було обстежено дві групи: експериментальну і контрольну. Експериментальну складали 20 юнаків 15 – 18 років з діагнозом „розлад особистості”. В період обстеження вони перебували