Передача прав на об'єкти інтелектуальної власності

тощо;

-методики, проекти, параметри способу або інші дані, інструкції тощо;

-незапатентовані винаходи, розрахунки, креслення тощо.

У законодавстві більшості країн, на відміну від інших об'єктів промислової власності, як правило, не передбачено прямого правого захисту "ноу-хау". Тому "ноу-хау" не реєструються і не оприлюднюються, а є конденфеденційною інформацією і складають комерційну таємницю. Однак і цей продукт можна захистити. Для цього, як правило, використовуються законодавча база, пов'язана з захистом репутації та чесного імені виробника, санкції проти несумлінної конкуренції тощо. І все ж процес передачі "ноу-хау" пов'язаний з певним ризиком розкриття секретної інформації для третіх осіб до чи після укладання контракту. Крім того, власнику "ноу-хау" завжди слід мати на увазі, що окрім зазначених ризиків кримінального плану існують і об'єктивні обставини, пов'язані з науково-технічним прогресом. Звідси напрошується простий висновок, актуальність Вашого "ноу-хау" з часом зменшується і може настати час, коли про ці секрети будь-хто зможе прочитати у відкритому науковому виданні. Тому не зволікайте, але й занадто не поспішайте. Цю справу слід добре обміркувати. Ретельно зважте усі ризики і скоріше шукайте потенційного покупця. Взагалі оптимальний шлях для передачі "ноу-хау", як показує практика, є ліцензійна угода на використання винаходу або КМ. У цьому договорі ліцензіату додатково надається право на застосування "ноу-хау". Відповідно, логіка підказує, що у такому випадку правовласник не зацікавлений у розголошенні секретної інформації, за яку він сплатив власні гроші. Вартість правової охорони об'єкта ліцензій обумовлюється у ліцензійній угоді. При цьому вартість прав, які передаються разом з основним об'єктом (винаходом або KM), може зростати на 50 % від вартості усього звичайного контракту, що не містить виробничих секретів. Тож самі бачите, наскільки вагому прибавку являє собою "ноу-хау"

До речі, саме "ноу-хау" найчастіше і становить найбільший інтерес для конкурентів, які полюють за ним усіма можливими методами, включно до засобів промислового шпигунства.

Враховуючи вищеназвані ризики світова практика виробила деякі стандартні процедури передачі "ноу-хау". Наприклад, часто застосовується так званий одноразовий або перманентний трансферт. За першою схемою, коли "ноу-хау" відноситься до певного виробу чи процесу, у визначений термін об'єкт передається шляхом надання документації або навчання персоналу. У другому випадку "ноу-хау" передається послідовно і постадійно. Спочатку передається необхідна технічна документація і обладнання. Після чого постачальник приймає участь у пусконалагоджувальних роботах, адаптує процес виробництва до умов замовника і запускає його. Крім того, за цією системою передачі "ноу-хау" постачальник обов'язково періодично контролює виробництво, з метою забезпечення якісних і кількісних показників, обумовлених у ліцензійній угоді.

Відомо декілька видів розрахунків за угоду з передачі "ноу-хау" [2]. Наприклад, оплата готівкою. У цьому випадку використовуються схеми паушальних платежів, роялті або їх комбінації. У разі внесення па-ушальних платежів передбачається єдиний платіж або їх ланцюжок, що включає авансовий і ряд фіксованих платежів.

Зустрічається також оплата у вигляді зустрічної поставки товарів чи послуг, а також змішана оплата або бартер.

Система розрахунків у формі роялті базується на загальному обороті виробленої продукції. У цьому випадку слід зважити, що найбільш складною позицією є термін "загальний оборот". Справа у тому, що у різних країнах він визначається на основі національних особливостей. Тому власник "ноу-хау" вже на етапі укладання ліцензійної угоди повинен домовитись з

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні