Передаймо нащадкам наш скарб - рідну мову. Виховний захід з української мови

ПЕРЕДАЙМО НАЩАДКАМ НАШ СКАРБ РІДНУ МОВУ

Найбільша і найдорожче добре - рідна мова

Урок-бесіда

Мета. Показати багатство рідної мови, довести, що рідна мова — це духовна святиня, найбільший і найдорожчий наш скарб.

На дошці вислови про рідну мову.

«Найбільше і найдорожче добро кожного народу — це його мова, ота жива схованка його духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, досвід, почування»

(П. Мирний)

«Як довго ждали ми своєї волі слова, і ось воно співа, бринить.

Бринить-співає наша мова, чарує, тішить і п'янить.

(О. Олесь)

«Мово рідна! Колискрва ти стара і вічно нова.

Ти могутня, рідна мово!

Мово — пісня колискова,

Мово — матері уста.

(І. Багряний)

Питання до бесіди.

1. Мова — душа народу.

2. Мова — наша зброя, якою ми служимо народові.

3. Станьмо на сторожі слова.

«Мужай, прекрасна наша мово серед прекрасних братніх мов!»

(М. Рильський)

Вихователь. Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі — в нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово. . .

Мова — це душа народу. Це проста і разом з тим прав­дива істина. Якщо забувається мова, то народ, який ко­ристувався цією мовою, зникає, але не фізично, а мо­рально.

Учень. Мова! А що таке мова? Народ говорить, що «слово до слова — зложиться мова», а Т. Г. Шевченко ось як про неї пише.

Ну що б, здавалося, слова. .

Слова та голос — більш нічого.

А серце б'ється, ожива,

Як їх почує!. .

Вихователь. Ну, що б, здавалося, слова. . . — чуємо з малих літ тихе запитання довіри, здобуте з найбільших глибин. — Слова та голос — більш нічого! А серце б'ється, ожива, як їх почує! — І спрямоване в саму душу світу, священне.

Людина з любов'ю і смаком завжди оздоблювала свою оселю, вирізьблювала візерунки на стінах. Кольо­рам надавали символічного значення. Білий знаменував життєдайне сонце, тож хату білять, щоб в ній було радісно жити. В хаті попід стінами стояли лави, вкриті барвистими ліжниками чи ряднинами. На столі — ска­тертина, а на образах — вишиті рушники. На ліжку — по­кривало, уквітчане візерунками. На стіні — килим, а на жердці, ніби букет польових квітів — одяг. Найбільш за­служеним оберегом у хаті була піч — родинний «вівтар», служителем якого була господиня. Берегиня родинного вогнища. Традиційна сільська піч. . . «Ця добра щедра піч твоя, що пахла стравами, печеним хлібом, печеними і су­шеними яблуками і сухим насінням, зіллям і корінням», — писав О. Довженко, поступово відходить в історію. Хід цивілізації нестримний та генетична пам'ять завжди по­вертатиме нас до доброго вогню в печі родинної хати, біля якого народжувались і виростали цілі покоління на­ших предків.

В Теребовлянському районі пізніше хати будували комбіновано: знизу споруджували з каменю, зверху — з вальків. Стіни, коли висихали, обмазували глиною і біли­ли.

— Діти, як ви, прослухавши оповідь про хату, розумієте поняття «рідна хата»?

1-й учень.

Ти стоїш не багата й не пишна,

Виглядаючи з саду в луг.

Рясний цвіт обтрусили вишні

На солом'яний твій капелюх.

2-й учень

Ти приймала і щастя, і лихо,

Поважала мій труд і піт,

Із-під сірої, теплої стріхи

Ти дивилась жадібно на світ.

3-й учень.

Відчиняла ти лагідно двері

Для нового життя і добра.

Друзів кликала до вечері,

Рідна хата моя стара.

Учень. Давня

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні