Перехід творів від автора в суспільне надбання
Зачатки авторського права існували вже в античні часи і виражались у формі боротьби з плагіатом. В Афінах видавнича справа і книготоргівля досягли досить високого рівня. Якраз у Давній Греції виникло саме поняття «видана книга», хоча розумілось воно як процес, при якому сам автор або ж переписувачі під його керівництвом виготовляли оригінал літературного твору, а потім з нього переписувались замовлені копії. Твори переписувались всіма бажаючими і без контролю автором, що призводило до появи перекручених копій. Тому оригінали творів передавались на зберігання до суспільних установ і слугували свого роду еталоном, за яким звірялись копії і оберігали автора від плагіату. Плагіат розглядався як вчинок, який принижує громадянина, а іноді карався вигнанням із полісу.
Поштовхом до розвитку авторського права стало виникнення книгодрукування в Європі. Іоханн Генсафлейш на прізвисько Гуттенберг у 1440р. випустив першу друковану книгу. До того часу копіювання відбувалось шляхом переписування, що потребувало дуже великих затрат. Мова по захист авторського права в цьому випадку не йде, оскільки кожен твір практично є індивідуальним. Винахід друкарського верстата створив можливість досить дешевого копіювання літерних творів, і в цих умовах виникає необхідність захисту від конкуренції з боку виготовлювачів та продавців незаконних копій. Королі Англії та Франції стали надавати привілеї у вигляді виключних прав на відтворення копій і їх поширення протягом обмеженого терміну. При порушенні цих прав накладались штрафи, порушники арештовувались, конфісковувались незаконні копії.
Друкарство дало різкий поштовх для зростання книжкової торгівлі, а, отже, зросли прибутки друкарів та книготорговців
Права авторів перший час ігнорувались або твір купувався за мізерні кошти. Тому постало питання про захист прав авторів. У 1709р. в Англії парламентом було прийнято Статут королеви Анни, відомий як перший закон про авторське право (копі-райт); «Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останні на час, що встановлюється відтепер». Цей закон давав автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років вщ дати першої публікації, а також передавати це право торговцю. Законом передбачалось продовження цього терміну ще на 14 років, якщо автор був живий.
Фундамент французької системи авторського права був закладений у 1791р. У французькій системі авторського права, на відміну від англійської, права автора інтерпретуються як такі, якими автор користується все життя. Декрет 1791р. признав за авторами виключне право на публічне представлення протягом всього життя автора, яке після смерті переходило до спадкоємців терміном на 5 років. Декрети 1793р. визнавали за авторами різного роду писемних творів, композиторами, художниками виключне право продавати, передавати для продажу, розповсюджувати свої твори на території Республіки, а також повністю або частково передавати право власності на нього.
Наступним кроком до розвитку Інтелектуальної власності стали думки німецького філософа Е. Канта. Він бачив в копірайті не просто економічну форму власності, як це розглядалось у французькій чи англійській системі авторського права, але як вираз своєї особистості. Ця ідея призвела до розробки системи захисту неекономічних або моральних прав.
Потрібно відзначити, що на даний час у світі існує концептуальне розходження щодо копірайту в країнах загального права і країнах з кодифікованим цивільним законодавством. У перших, ставляться до копірайту