Перехід творів від автора в суспільне надбання
Приблизно в той же час були прийняті закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (18 грудня 1992р. ), «Про охорону прав на сорти рослин» (21 квітня 1993р. ), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (7 червня 1996р. ), «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (5 листопада 1997р. ).
Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності.
Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, став Закон України «Про авторське право і суміжні права (23 грудня 1993р. ). . Питання правової охорони прав авторів знайшли своє відображення також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» та «Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури і мистецтва» (2003), а також у нормативних актах Державного підприємства «Українське агентство з авторських і суміжних правах».
У прийнятій 28 червня 1996р. Конституції України проголошується: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності». Цим закріплюються основні принципи у розбудові законодавства про інтелектуальну власність
Завершує розбудову законодавства України у сфері інтелектуальної власності прийняття Цивільного кодексу України, книга IV якого має назву «Право інтелектуальної власності». Важливим джерелом права інтелектуальної власності також є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналася Україна.
В Україні вже закладені основи законодавчої бази, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності, хоча в майбутньому потрібна велика робота з її вдосконалення та гармонізації з міжнародним законодавством.
2. 2. Управління об’єктами права інтелектуальної власності
На певному етапі розвитку суспільства, в часи, коли людина починає продукувати додаткову вартість, тобто продукувати стільки, що при задоволенні власних потреб залишається ще певна частина (це досить високий рівень розвитку суспільства і він породжує необхідність обміну товарами), виникає ринок. Ринок — це відносини між людьми, викликані попитом та пропозицією засобів і продуктів виробництва, а також матеріальних благу процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. Ринок покликаний задовольняти потреби людини. Із виникненням ринку виникає нова залежність людини від людини. Якщо раніше ця залежність визначалась особистими характеристиками людини, то тепер вона визначається такими стосунками, які не залежать особисто від окремої людини. Ринок розділяє людей, оскільки кожен починає займатись певним видом діяльності; але й він також пов'язує людей, оскільки посилюється залежність однієї людини від іншої, через те, що людина, виробляючи певний вид продукту, вимушена вступати у взаємозв'язки з іншими для того, щоб обміняти його надлишки на інші потрібні йому продукти. Із розвитком суспільства, виникненням держави, крім місцевого ринку, виникає національний та міжнародний, їх існування зумовлене необхідністю обміну всередині країни та між державами.
Будь-який продукт у ринкових відносинах виступає як товар, тобто продукт, зроблений для обміну або продажу. Теж саме можна сказати і про будь-який вид діяльності, оскільки діяльність втілюється в продукт, а продукт може існувати