Перехід творів від автора в суспільне надбання

основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, належать закони України: «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», які набули чинності 15 грудня 1993р.

Приблизно в той же час були прийняті закони України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної кон­куренції у підприємницькій діяльності» (18 грудня 1992р. ), «Про охорону прав на сорти рослин» (21 квітня 1993р. ), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (7 червня 1996р. ), «Про охо­рону прав на топографії інтегральних мікросхем» (5 листопа­да 1997р. ).

Державним патентним відомством України було розробле­но і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відно­сини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності.

Основним законом, що регулює правовідносини в сфері ав­торських і суміжних прав, став Закон України «Про авторське право і суміжні права (23 грудня 1993р. ). . Питання правової охорони прав авторів знайшли своє відображення також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» та «Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури і мистецтва» (2003), а також у нормативних актах Державного підприємства «Украї­нське агентство з авторських і суміжних правах».

У прийнятій 28 червня 1996р. Конституції України проголо­шується: «Кожен має право володіти, користуватися і розпо­ряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, твор­чої діяльності». Цим закріплюються основні принципи у розбу­дові законодавства про інтелектуальну власність

Завершує розбудову законодавства України у сфері інтелек­туальної власності прийняття Цивільного кодексу України, книга IV якого має назву «Право інтелектуальної власності». Важли­вим джерелом права інтелектуальної власності також є міжна­родні конвенції і договори, до яких приєдналася Україна.

В Україні вже закладені основи законодавчої бази, що регу­лює правовідносини у сфері інтелектуальної власності, хоча в майбутньому потрібна велика робота з її вдосконалення та гармонізації з міжнародним законодавством.


2. 2. Управління об’єктами права інтелектуальної власності

На певному етапі розвитку суспільства, в часи, коли люди­на починає продукувати додаткову вартість, тобто продуку­вати стільки, що при задоволенні власних потреб залишається ще певна частина (це досить високий рівень розвитку сусп­ільства і він породжує необхідність обміну товарами), вини­кає ринок. Ринок — це відносини між людьми, викликані попитом та пропозицією засобів і продуктів виробництва, а також матеріальних благу процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. Ринок покликаний задовольняти по­треби людини. Із виникненням ринку виникає нова за­лежність людини від людини. Якщо раніше ця залежність визначалась особистими характеристиками людини, то те­пер вона визначається такими стосунками, які не залежать особисто від окремої людини. Ринок розділяє людей, ос­кільки кожен починає займатись певним видом діяльності; але й він також пов'язує людей, оскільки посилюється за­лежність однієї людини від іншої, через те, що людина, ви­робляючи певний вид продукту, вимушена вступати у взає­мозв'язки з іншими для того, щоб обміняти його надлишки на інші потрібні йому продукти. Із розвитком суспільства, виникненням держави, крім місцевого ринку, виникає на­ціональний та міжнародний, їх існування зумовлене необ­хідністю обміну всередині країни та між державами.

Будь-який продукт у ринкових відносинах виступає як товар, тобто продукт, зроблений для обміну або продажу. Теж саме можна сказати і про будь-який вид діяльності, оскільки діяльність втілюється в продукт, а продукт може існувати

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні