Перехід творів від автора в суспільне надбання

основному зі сферою виробництва та послуг. Вони спрямовані на підвищення технічного рівня ви­робництва, збільшення його ефективності, забезпечення кон­курентоспроможності вироблених товарів.

Результати технічної творчості називають об'єктами права промислової власності, або «промисловою власністю». Про­мислова власність не ототожнюється з матеріальними об'єкта­ми промисловості, наприклад, будинками чи устаткуванням. Говорячи про промислову власність, потрібно мати на увазі те, що вона є видом інтелектуальної власності. Використання тер­міна «промислова» пов'язано з тим, що така власність функ­ціонує, застосовується, головним чином, у промисловості.

Робітник, виточуючи цілий день деталі, отримує за це заро­бітну платню, і це абсолютно правильно: він затрачає свої фізичні сили на виробництво деталей. Але, придумавши новий і кра­щий спосіб продукування деталей, робітник також затратив певні зусилля, він використав свій розум, свій інтелект. і якщо в діяльності оплачуються фізичні зусилля робітника, то точно так повинні оплачуватись і розумові зусилля. Якщо людина має право отримати винагороду за фізичну роботу, то також вона має право отримувати таку винагороду і за розумові зусилля, за ідею, яку вона придумала.

Тут і виникає таке поняття, як інтелектуальна власність. Інте­лектуальна власність — це не просто результат діяльності, на­приклад, вироблена річ, а право на неї. Якщо до створеної речі можна доторкнутися, побачити її, бо вона є матеріальним об'єктом, то право не можна відчути на дотик чи побачити. Інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом.

Але тут виникає цікава ситуація: коли людина продає резуль­тат своєї фізичної праці, то вона віддає цей продукт комусь і отримує за це винагороду. Продукту діяльності немає, але є матеріальна винагорода. Власником речі стає одна людина

Просто інша, та, яка купила річ. Але коли людина породжує нову ідею і ділиться з кимось іншим, то ідея не передається комусь, як річ, у неї стає два власники: той, хто її продукував, і той, хто почув про цю ідею.

Заволодіти чужою інтелектуальною власністю набагато лег­ше, ніж якимось матеріальним об'єктом. Щоб заволодіти чу­жою річчю, можна її, наприклад, викрасти. Але стосовно до інтелектуальної власності таке заволодіння може проходити в процесі, наприклад, простої бесіди, під час якої буде розкрито комерційну таємницю. У такому випадку інформація потрапляє до мозку співрозмовника, і її неможливо повернути назад.

Крім того, обмін інтелектуальною власністю суттєво відрізняєть­ся від обміну іншими формами власності. Якщо хтось обмінюєть­ся зі знайомим комп'ютерною грою, то після такого обміну кожна із сторін буде мати по одній грі. Але коли вони обміню­ються результатами творчої діяльності, то кожна сторін буде мати по дві: свою і чужу.

Право інтелектуальної власності та право на матеріальну річ — це різні речі і не залежать одна від одної. Перехід права власності на річ не означає автоматично і перехід права на об'єкт інтелектуальної власності. Право інтелектуальної влас­ності передається згідно з правилами, законами, які вироблені у суспільстві.

Право інтелектуальної власності не можна порушувати, не можна позбавити людину права інтелектуальної власності чи обмежувати в його здійсненні. Хоча обмеження деякі можуть бути, але вони регулюються окремими законами. За порушен­ня права інтелектуальної власності, невизнання чи посягання на нього у всіх розвинутих країнах передбачена встановлена законом відповідальність.

Кожна людина має право звернутись до суду і захистити своє право інтелектуальної власності відповідно до закону. Суд відповідно до

<< 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні