Пересопницьке Євангеліє

керував роботою над книгою – до сьогодні не відомо, текст про це не повідомляє. Староруська історія знає приклади, коли письменниками і перекладачами книг були князі (Володимир Мономах, Ярослав Мудрий), святителі (митрополит Іларіон Київський), преподобні і святі (Йосип Волоцький), ченці і миряни. Можливо, що архімандрит Пересопницький, Григорій, теж був одним з таких авторів. Деякі словосполучення у тексті – польські і чеські запозичення, що свідчить про знання цих мов перекладачем, а також про значний латинський вплив на текст Євангелія (у той час багато книг Священного Писання мали такий вплив і навіть часом перекладалися з Вульгати). У цю епоху Священне Писання рідними мовами створюється і у інших слов'янських народів. Пересопницьке Євангеліє серед них вирізняється своєю живою, багатою літературною мовою, максимально наближеною до церковнослов’янського оригіналу, але все ж зрозумілою простій людині. В цьому відношенні воно не поступається відомим в ту епоху перекладам Священного Писання національними мовами в Європі, таким, як переклад німецькою мовою Мартіна Лютера.  

Тоді як на Заході переклад Біблії іншими мовами був пов'язаний з рухом Реформації, що зароджувався, і офіційною римською Церквою не схвалювався, в Східній Церкві він був освячений традицією. Пригадаємо, що і церковнослов’янський текст Писання, створений святими Кирилом і Мефодієм, був перекладом з грецького. Церковнослов’янська мова була штучно створена для того, щоб стати особливою літургійною мовою Православної Церкви, таким же невід'ємним елементом її молитовного життя, як храм і ікона. На відміну від неї, українська мова була живою, нескінченно мінливою і, порівняно з колишніми станами, – інша в кожну нову епоху

Дивно те, що Пересопницьке Євангеліє, писалося староукраїнською мовою, писалося для богослужінь (його текст розділений на зачала, містить вказівку до розділів, що читаються на святкових і буденних службах в храмах). Це не був підпільний і заборонений переклад, подібний до Біблії Мартіна Лютера; участь у підготовці князів, високих духовних осіб, а також багате і високохудожнє оформлення, не дозволяють нам цього сказати. Очевидно, що тоді церковнослов’янська мова була зрозуміла не всім (ознака низького рівня освіти народу). У століття, коли у зв'язку з латинською експансією, богословські знання стали потребою не тільки книжників і учених, необхідно було донести суть Євангелія, що читається на богослужінні, до кожної простої людини, незнайомої з грамотою. Відомий український письменник того часу Іван Вишенський називає знання Євангелія головним засобом полеміки з лукавством західної філософії (яке у результаті приведе Західну Європу до заперечення Бога): «Ти ж, простий, неписьменний і покірливий Русине, простого і нехитрого Євангелія ця міцно тримай, в нім же живіт вічний тобі сокровенно є». Для цього і створювався український переклад. Виконаний з теплотою і щирою любов'ю автора до читача, якого названо «Читачу милий» в передмові до Євангелія. Цей переклад повинен був підготувати простого слухача до сприймання слів Священного Писання та до осмислення Слова Божого на церковнослов’янскій – мові своєї віри і філософії.  

Текст Пересопницького Євангелія рясніє тлумаченнями слів, зробленими живою староукраїнською мовою: «Бив же там колодязь іаковль (студень або криниця)»; «і рекл так: чинитиму, розмічу житницю мою (клуню або стодолу)». З цієї точки зору переклад є цікавим для лінгвістів. З Пересопницького Євангелія робилися списки (відомі, як Волинське і Літковське Євангелія XVI століття). На початку

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи