Перспективні напрями розвитку соціальної психології в контексті реальних проблем суспільства

її секція входить як до Американської соціологічної асоціації, так і до Американської психологічної асоціації. Подібна ситуація склалася й у ряді інших країн, зокрема у Росії та, в принципі, й в Україні. Більшість дослідників розглядає соціальну психологію як науку з подвійним предметом: з одного боку – це психологічні властивості людини, що проявляються у взаємодії з іншими людьми, а з другого – особливості соціально-психологічних процесів і феноменів, котрі породжують ці психологічні властивості (Б. Паригін, К. Абульханова – Славська, Г. Андрєєва та ін. ).

Ряд вітчизняних соціальних психологів небезпідставно стверджує, що на сучасному етапі розвитку суспільства та самої соціальної психології таке розуміння її предмета потребує певного уточнення із кількох причин. По-перше, предмет кожної науки, у тому числі й соціальної психології, не є чимось застиглим, конкретні наукові та соціально-історичні умови постійно спричиняють його зміни. По-друге, в багатьох визначеннях предмета соціальної психології не є винятком і те, що було наведено вище (див. визначення Г. Андрєєвої), розглядається, радше, не її предмет, а об’єкт. По-третє, стверджуючи самостійний статус соціальної психології як міждисциплінарної науки, варто чітко визначити її місце у системі наукового знання та розглянути її зв’язки з іншими науками

Аналізуючи кризові явища, які виникли в соціальній психології в 60 – 70-х роках ХХ століття, дослідники одну з найважливіших причин цієї кризи вбачають у тому, що соціальна психологія надто довго залишалася індивідуалістичною і неспроможною пояснити соціальну поведінку людей у великих соціальних групах. Це пов’язано, передусім, з тим, що в соціальній психології головним методом є лабораторний експеримент, критика якого означає спробу соціальних психологів вийти за межі експериментальної ситуації. Зокрема, європейські соціальні психологи вказують на практичну значущість експериментальних даних і адекватність їх теорії, спроможність соціальної психології пропонувати способи прогнозування та розв’язання соціальних проблем. Так, С. Московічі, один із найпослідовніших критиків “лабораторної культури” американської соціальної психології, прямо звинувачує соціальних психологів у тому, що вони, захопившись лабораторним експериментом, не змогли передбачити студентські бунти та демонстрації у 70-х роках минулого століття, не дали відповіді на проблеми соціальної нерівності, політичного насильства, національних і расових конфліктів, соціальної напруги. Тобто, йдеться про наповнення соціальної психології адекватним соціальним змістом, її “соціологізацію”, що стимулюється не стільки розвитком теорії, скільки об’єктивними запитами практики, необхідністю враховувати людський чинник у розв’язанні суспільних проблем і накресленні перспектив розвитку суспільства. Саме тому дедалі більше вчених розглядають соціальне (соціальний процес) як спільну зміну людьми свого соціуму, як особливий простір мислення та реальності.

Окремі сучасні дослідники в якості соціально-психологічної реальності виокремлюють соціальну психіку, яку визначають як сукупність поглядів, намірів, почуттів, думок, що виражають готовність до певних дій. Вона, на їхню думку, виникає в процесі спілкування, взаємодії між людьми, а також пов’язує в єдине ціле елементи індивідуального та соціального за внутрішніми законами соціуму, а тому має примусову силу щодо індивідів. Щодо головної її функції, то вона полягає в наступному: впливаючи на поведінку, соціальна психіка приводить її у відповідність з вимогами конкретної спільноти і є не носієм “істини” чи “норм цінності”, а схваленням-несхваленням з боку групи, сприйняттям чи несприйняттям певної дії, довіри чи недовіри з боку суб’єкта — носія чи споживача інформації (В. Вічев та ін. ). Це поняття трактують

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні