Первісні релігійні вірування

неживої природи. Фетиші - не просто предмети, а, за уявою вшановуючої їх людини, - істоти, наділені власним життям і здатні саме завдяки якимось таємничим, надприродним, надчуттєвим властивостям певним чином діяти на людину та її довкілля. Негритоси Андаманських островів, наприклад, вважали, що Сонце, Місяць і зірки - це живі надприродні істоти: Сонце видавалося їм дружиною Місяця, а зірки - їхніми дітьми. Семанги з півострова Малакки вірили, нібито затемнення Місяця буває тому, що якийсь величезний змій намагається проковтнути його. Індіанці племені тарахумаре (Мексика) фетишизували камені: вони вважали, що ці останні можуть рости, що й скелі зокрема колись були маленькими, як діти, а потім виросли і стали твердими. Європейські місіонери розповідають, що в деяких місцевостях Африки їм доводилося навіть бачити цілі курені, в яких були зібрані сотні різних фетишів -камінців, кісток, пташиних дзьобів, панцирів черепах, кийків тощо. Кожен з них, завдяки надчуттєвим якостям, виконував певну, чітко спеціалізовану функцію: припиняв або ж, навпаки, викликав дощ, лікував від пропасниці, оберігав на війні чи від хижого звіра, тобто був розпорядником того чи іншого явища, орудував ним. Фетишистські вірування були відомі й праслов'янам та слов'янським племенам, що жили на території сучасної України, їх презентують, наприклад, камінці-фетиші та стулки річкових черепашок з поховань першого Васильківського могильника, рибоподібні піщаникові чуринги з Кам'яної могили, що на Мелітопольщині,3 тощо.

Щоб змістовніше уявити "механізм" утворення фетишистських уявлень, візьмемо до уваги умови їхньої появи. На основі багатовікового досвіду людина ранньородового суспільства вже виробила уявлення про те, що будь-яка її дія певним чином пов'язана з її власною вольовою діяльністю, її бажаннями, метою

Але, обмежена в знаннях про навколишній світ і про саму себе, людина ще не могла дати розумного пояснення ні природи цього зв'язку, ні причини змін, що відбуваються навколо неї. Абстрагуючи різні прояви власної мислительної і вольової діяльності, люди за аналогією з собою дійшли до думки, що й предмети та явища природи є живими істотами, наділеними розумовими та вольовими якостями, завдяки яким вони є чугтєво-надчуттєвими і можуть вступати в стосунки з людиною і між собою. Таке винесення власних смислів на інші "значення", власних розумових і вольових якостей на природу вело свідомість людини до уяви про здатність речей цілеспрямовано змінювати свої дії щодо людини, подібно до того, як вона сама змінює спрямованість своїх дій щодо навколишнього світу.

Тоді ж, у ранньородовому суспільстві, виникає й інша форма чуттєво-надчуттєвого типу вірувань, що дістала назву тотемізму (мовою індіанського племені алгонкінів ot-totem означає "його рід") й була докладно описана англійським істориком релігії, етнографом Д. Фрезером (1854-1941 pp. ) у праці "Золота парость". 4 Тотемічні вірування пов'язані з уявленням про надприродні кровні зв'язки даного роду (клану) з тим чи іншим видом тварин, рослин і навіть предметів неживої природи. За даними відомого етнографа, історика релігії Л. Штернберга, гіляки, наприклад, вважали своїм тотемом касаток, які "піклувалися" про них, наганяючи під гарпуни моржів, тюленів та інших представників морської фауни. В інших випадках тотемами вважалися вовки, ведмеді і тигри, які наводили жах на оленів, лосів, свиней, спрямовували їх на стріли мисливців або на заздалегідь замасковані ями. Люди вірили, що вони є братами і сестрами тотемних тварин, походять від спільного з ними

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14