Підмет і присудок

style="text-align: д) перебуває в предикативному зв’язку з присудком;

е) поєднується з присудком зв’язком координації;

є) у реченні здебільшого стоїть перед присудком [4: 66].

Встановлено, що однією з найвиразніших диференційних ознак підмета є спосіб його вираження, залежно від якого підмет буває простим і складеним. Простий підмет виражається синтетично, а складений — аналітично. Роль простого підмета можуть виконувати передусім іменники, а також інші субстантивовані частини мови, зокрема субстантивовані числівники — власне-кількісні, збірні, неозначено-кількісні та дробові. У сучасній українській літературній мові активно функціонують кількісно-іменні сполуки, які виражають кількісні відношення між предметами та явищами.

Окремий тип двоскладних речень, породжених предикатами кількості, становлять ті, в яких присудок пов’язаний із підметом у традиційній формі називного відмінка. Він так само складається із призв’язкової частини і зв’язкового компонента. У призв’язковій частині присудка вживається числівниково-іменникова сполука, яка точно або приблизно визначає вік суб’єкта, названого іменником (займенниковим іменником) в позиції підмета. Засобом поєднання такої призв’язкової частини і підмета є специфічне дієслово-напівзв’язка мати, яке тут нейтралізувало своє значення володіння: Дідусь має сімдесят років; Батько має до п’ятдесяти; Бабуся мала за вісімдесят; Споруда має тисячу років. Такі двоскладні речення з підметом у формі називного відмінка співвідносні з односкладними номінативними реченнями, суб’єкт кількісно-вікової ознаки яких виражений формою давального відмінка, пор. : Дідусь має сімдесят років і Дідусеві сімдесят років; Батько має до п’ятдесяти і Батькові — до п’ятдесяти; Бабуся мала за вісімдесят і Бабусі за вісімдесят; Споруда має тисячу років і Споруді тисячу років. Вони є двома формально-синтаксичними репрезентантами спільної семантико-синтаксичної структури, сформованої предикатом кількості і суб’єктом кількісно-вікової ознаки.

Отже, підмет і присудок становлять граматичну основу речення. вони поєднані зв’язком координації.

 

Щодо присудка йому надають різний статус: незалежного члена [6; 2], домінантного над присудком [11; 7; 9], залежного від присудка і зумовленого ним [8; 1]

Значне місце у випрацюванні теорії підмета посідають праці українських мовознавців І. Р. Вихованця, Н. Л. Іваницької, К. Г. Городенської та ін. У зв’язку з обґрунтуванням залежності структури простого речення в цілому і двоскладного зокрема від синтаксичних зв’язків у реченні І. Р. Вихованець розглядає підмет як головний член двоскладних конструкцій, що посідає одну з центральних позицій у реченні, утворює разом із присудком його граматичну основу і визначається на основі формально-синтаксичних і формально-морфологічних ознак, закріплених у структурі слова [10: 42].

На думку І. Р. Вихованця, підмет перебуває в предикативному зв’язку з присудком, поєднується з ним формою координації і в типових виявах його виражає називний відмінок іменника [4: 63].

У структурі простого двоскладного речення підмет виділяється за формально-синтаксичними зв’язками. Йому властиві такі диференційні ознаки: ядерність (головний член речення), взаємозалежний зв’язок із присудком (член речення, поєднаний предикативним зв’язком), детермінація присудком з боку синтаксичного часу й модальності [4: 64]. Напрацювання різних учених у вивченні підмета дають змогу виділити такі основні його ознаки:

а) підмет є одним із головних членів двоскладного речення;

б) вказує на носія предикативної ознаки;

в) у типових випадках співвідноситься з темою (даним) під час актуального членування речення;

г) займає позицію суб’єкта в структурі речення;

ґ) його виражає спеціалізована відмінкова форма — називний відмінок іменника, займенникового іменника тощо;

д) перебуває в предикативному зв’язку з присудком;