Підмет і присудок

е) поєднується з присудком зв’язком координації;

є) у реченні здебільшого стоїть перед присудком [4: 66].

Встановлено, що однією з найвиразніших диференційних ознак підмета є спосіб його вираження, залежно від якого підмет буває простим і складеним. Простий підмет виражається синтетично, а складений — аналітично. Роль простого підмета можуть виконувати передусім іменники, а також інші субстантивовані частини мови, зокрема субстантивовані числівники — власне-кількісні, збірні, неозначено-кількісні та дробові. У сучасній українській літературній мові активно функціонують кількісно-іменні сполуки, які виражають кількісні відношення між предметами та явищами.

Окремий тип двоскладних речень, породжених предикатами кількості, становлять ті, в яких присудок пов’язаний із підметом у традиційній формі називного відмінка. Він так само складається із призв’язкової частини і зв’язкового компонента. У призв’язковій частині присудка вживається числівниково-іменникова сполука, яка точно або приблизно визначає вік суб’єкта, названого іменником (займенниковим іменником) в позиції підмета. Засобом поєднання такої призв’язкової частини і підмета є специфічне дієслово-напівзв’язка мати, яке тут нейтралізувало своє значення володіння: Дідусь має сімдесят років; Батько має до п’ятдесяти; Бабуся мала за вісімдесят; Споруда має тисячу років. Такі двоскладні речення з підметом у формі називного відмінка співвідносні з односкладними номінативними реченнями, суб’єкт кількісно-вікової ознаки яких виражений формою давального відмінка, пор. : Дідусь має сімдесят років і Дідусеві сімдесят років; Батько має до п’ятдесяти і Батькові — до п’ятдесяти; Бабуся мала за вісімдесят і Бабусі за вісімдесят; Споруда має тисячу років і Споруді тисячу років. Вони є двома формально-синтаксичними репрезентантами спільної семантико-синтаксичної структури, сформованої предикатом кількості і суб’єктом кількісно-вікової ознаки.

Отже, підмет і присудок становлять граматичну основу речення. вони поєднані зв’язком координації.

 

 

Література

1. Адмони В. Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики / Отв. ред. В. М. Павлов. — Л. : Наука, 1988. — 238 с.

2. Блумфильд Л. Язык. — М. : Прогресс, 1968. — 607 с.

3. Вихованець І. Р. Родовий відмінок на тлі синтаксичної деривації // Мовознавство. — 1983. — № 2. — С. 65-71.

4. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. — К. : Наук. думка, 1992. — 224 с.

5. Іваницька Н. Л. Синтаксична структура двоскладного речення: Питання формально-граматичного і семантико-граматичного членування // Українська мова і література в школі

— 1986. — № 1. — С. 36-41.

6. Мещанинов И. И. Члены предложения и части речи. — Л. : Наука, 1978. — 387 с.

7. Пешковский А. А. Русский синтаксис в научном освещении. — М. : Учпедгиз, 1956. — 511 с.

8. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. — М. : Просвещение, 1968. — Т. 3. — 551 с.

9. Смирницкий А. И. Очерк по сопоставительной грамматике русского и английского языков. — М. : Высшая школа, 1975. — 378 с.

10. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. І. К. Білодіда. – К. : Наукова думка, 1972. — 512 с.

11. Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного языка. — М. -Л. : Учпедгиз, 1941. — 288 с.

 

 

1 2 3

Схожі роботи