Пізній протестантизм (адвентизм, п'ятидесятництво, єговізм)

єдиновірців у порушенні окремих засад вчення О. Уайт, вони оголосили себе (знову виявляється загальнопротестантський принцип повернення до “ранньої чистоти”) реформаторами адвентизму.

Віровчення адвентистів сьомого дня, що повністю збігається з догматами адвентистів-реформістів, ґрунтується на головних принципах протестантизму. В центрі їхнього вчення — ідея близького пришестя Христа, точну дату якого встановити дуже складно. Це може знати тільки Бог. Але людина щохвилини повинна бути готовою до такої події. Христовий прихід, на думку адвентистів, супроводжуватиметься знищенням світу і воскресінням праведників (перше воскресіння). Буде створена нова земля, де вони разом із Христом царюватимуть тисячу років. Після цього Христос оживить і неправедних (друге воскресіння), однак не для царства, а для суду над ними. Після суду наступить Армаґеддон* — війна Христа з сатаною, в якій усі, кого буде визнано на суді грішниками, загинуть. Шлях до праведності, отже, і до спасіння — прийняття кожним адвентистської віри.

В адвентизмі сьомого дня здійснено переосмислення пророцтв Міллера, який, на думку Олени Уайт, був не таким уже й далеким від істини: 1843 і 1844 роки потрібно розуміти не як дати фізичної з’яви Христа. В ці роки відбулося пришестя, та не на землю, яка поки що не готова до цього, а на небо — з метою очищення небесного чистилища, його приготування для спасіння праведників та розгляду діянь кожної людини перед Армаґеддоном. Земне життя дане людині для підготовки до цього. Вся ж історія людства — постійна боротьба Христа із сатаною; кожна людина повинна на землі зробити свій вибір: або Христос, або сатана

Послідовники церкви АСД вибір уже зробили, але вони повинні переконати у ньому інших людей, довести своє спасіння конкретними вчинками, змістом власного життя, яке передбачає неухильне дотримання адвентистської віри, культу, моралі.

Одна з головних догматико-культових вимог — сповідування четвертої заповіді, тобто святкування суботи як дня відпочинку, коли категорично забороняється будь-яка праця. Цікавим є обґрунтування цієї вимоги. Субота — печать, яка відзначає обраних Богом віруючих, відрізняє праведників від неправедників. У такому тлумаченні знову виявляється прихильність протестантизму до старозавітної традиції у християнстві, що найбільше втілилася у Кальвіновому догматі про передвизначення. Порівняймо: в іудаїзмі — ізраїльський народ вважається обраним; у протестантизмі — всі, хто дотримується кальвінізму, адвентизму тощо, — обрані.

Адвентисти сьомого дня заперечують безсмертя душі, пекло і рай. Вважають, що після смерті душа людини ніби занурюється у сон, щоб пробудитися у судний день, коли вона або отримає вічне блаженство, або остаточно загине. Проте, заперечення безсмертя душі було властиве й раціоналістичним протестантським течіям XVII ст. , наприклад, социніанству. Таким чином, адвентисти і тут виступають спадкоємцями попередніх віросповідних традицій.

Важливий елемент адвентистського вчення (водночас і церковної практики) — дотримання десятини: кожен член церкви повинен вносити на користь громади частину своїх доходів, що є наслідуванням не тільки протестантської, а й ранньохристиянської традицій. В адвентизмі актуалізується насамперед соціально- етичний підтекст десятини. Віруючий впевнений у своєрідному поверненні свого внеску: в різних формах матеріальної допомоги від громади, у поліпшенні умов задоволення його релігійних потреб, навчанні дітей у суботній школі тощо. В цьому своєрідному соціальному страхуванні є певний сенс заповіді та її привабливість для віруючих. Так здійснюється глибинний зв’язок

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>