Пізній протестантизм (адвентизм, п'ятидесятництво, єговізм)

П. Перка. Цього ж року обоє потрапили до в’язниці за “розповсюдження єресі іудействуючих”. Після відбуття покарання адвентистські місіонери розгорнули ще активнішу діяльність. Упродовж трьох років виникли громади у Таврійській, Херсонській, Київській, Полтавській губерніях, на Волині, Кубані та Донеччині. Адвентистська проповідь мала вплив і на місцеве населення. Її есхатологічний зміст привернув увагу насамперед міщан, ремісників, а також бідноти, робітників, дещо менше — селян.

Про збільшення кількості прихильників адвентизму свідчать цифри. (Щоправда, вони стосуються всієї Росії; окремо по Україні підрахунків не проводили). Згідно з ними, у 1896 р. у Росії налічувалось 779 адвентистів, у 1906 — 2261, у 1911 — 4 тис. [2]. Це були переважно колишні баптисти, штундисти, православні. У 1911 р. у громадах АСД працювало 58 пресвітерів (13 — з корінних жителів) [3]. Під час Першої світової війни зростання кількості адвентистів дещо призупинилось* у зв’язку з посиленням репресій, особливо через зв’язки течії з німецькими зарубіжними осередками. Налякані діями уряду, лідери адвентизму публічно висловлювали свої патріотичні почуття, лояльність до державної влади і навіть готовність до участі у війні. Голова церкви АСД у Росії, пресвітер Київської громади Г. Лебсак писав: “Одразу ж після оголошення війни Німеччиною та Австрією київські адвентисти 7-го дня передали через губернатора його Імператорської Величності свої вірнопідданські почуття. . . Адвентисти також брали участь у пожертвуванні білизни для поранених і досі займаються безкоштовним пошиттям білизни для Червоного Хреста. . . З міста Києва і губернії знаходяться на театрі воєнних дій близько 25-30 братів. Деякі з них потрапили до санітарних загонів, деякі до телеграфних частин, а решта. . . бере участь у боях” [5].

Буржуазну революцію адвентисти сприйняли позитивно, очікуючи від неї, насамперед, розв’язання питання свободи совісті. “Здійснилася знаменна подія. . . Деспотизм старої влади герметично закривав усі щілини, через які міг проникнути промінь світла у темряву

Сьогодні він волею Всевишнього сам похований. . . Божі вісники. . . Можете бути вільними!” [6]. Однак подальші політичні події, прихід до влади більшовиків принесли нові розчарування.

З одного боку, адвентисти були незаможними, а в селі — на відміну від меннонітів — безземельними, отже, не вписувались у категорію класового ворога. З іншого, це були “сектанти”, отже (згадаймо стилістику партійних постанов), “прихильники світового імперіалізму”. Добре проглядається подібний “подвійний стандарт” у ставленні влади до протестантів хоча б у такій цитаті: “У деяких селах Одеського округу значна частина адвентистів живе у жалюгідних землянках. . . У с. Гальбштадті (Мелітопольського округу), с. Великокняжому (Армавірськ. окр. ) й інших місцях. . . адвентисти переважно бідняки, ремісники і середняки. Щодо бідняків-адвентистів місцеві радянські й партійні працівники часто потрапляють у складні обставини. Звільнені від податків, користуючись різними пільгами, вони, тобто бідняки-адвентисти, дозволяють своїм вождям обдирати їх, сплачуючи в общинну касу десятину. . . Трудяще населення в деяких місцях (як, напр. , у с. Кассель, Одеськ. окр. ) виступає з вимогою не звільняти адвентистів-бідняків від податків, оскільки вони все одно викидають свої гроші на вітер. Партійним працівникам дуже тяжко утримувати населення від таких виступів та переконувати, що з адвентистами потрібно боротися іншими методами” [7].

Однак, незважаючи на “боротьбу”, кількість адвентистів до 1929 р. , тобто до “найрішучіших дій” уряду щодо церкви, збільшувалася. У 1924 р. офіційна статистика налічує 11500 адвентистів у СРСР, 1925

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>