Пізній протестантизм (адвентизм, п'ятидесятництво, єговізм)

р. — 12282, 1928 р. — 13404. Причому, йдеться тільки про членів громад. Якщо ж рахувати “по два дорослих адвентиста на сім’ю і визначати середній склад сім’ї у 5-6 чоловік, ми отримаємо загальну кількість осіб, на яких поширюється вплив адвентистських громад, у 40000 чоловік” [8]. В одному із джерел зустрічаємо і дані по Україні: тут 1928 року нараховувалося 5073 члена громад АСД, серед яких більшість “крамарі, ремісники, робітники” [9].

На початку 20-х років утворилося Всесоюзне об’єднання АСД, яке очолили Г. Лебсак, Г. Цират, Б. Шмідт. Воно налічувало 605 громад і до 1929 р. встигло провести шість з’їздів. У 1924 р. (на п’ятому Всесоюзному з’їзді) у середовищі АСД відбувся розкол. Частина віруючих, незадоволених тактикою загравань свого керівництва з радянською владою та позитивним вирішенням питання військової служби, оголосила створення реформістської течії. Об’єднання адвентистів-реформістів — Російське поле адвентистів сьомого дня реформаційного руху — на чолі з Г. Оствальдом створюється у 1929 р. і відразу починає діяти як підпільна релігійна організація. З 1936 р. Російське поле перейменовується у Всеросійський уніон адвентистів-реформістів, керівництво якого переходить до В. Шелкова і П. Манжури.

У 1925 р. розпочало діяльність Всеукраїнське об’єднання АСД за головуванням Г

Лебсака, І. Львова, О. Недоби. Крім вирішення загальновіросповідних та організаційних проблем, метою його було створення біблійного інституту АСД у Києві, короткострокових біблійних курсів у різних містах України, видання адвентистської літератури, розповсюдження українських Біблій і збірників духовних пісень українською мовою. Однак реалізувати задумане члени об’єднання не встигли.

Церква АСД в Україні дотримувалася основних засад загального адвентистського вчення, які оприлюднила на сторінках журналу “Благовестник” — органу Всеукраїнського об’єднання. Крім класичних протестантських (віра в Бога-Творця, Христа-Спасителя, у досягнення благодаті через діяння Святого Духа, у Біблію — єдине джерело життя і вчення, у десять заповідей, у водне хрещення через занурення) кредо АСД містить особливі елементи. Це — сповідування суботи; очікування другого пришестя, що “буде особистісне, видиме і дійсне. Однак ми не визначаємо часу цієї події”; впровадження десятини, якою підтримується справа Євангелія; “як послідовники Христа, ми не наслідуємо світ у гонитві за модою, світськими розвагами. . . наша мета: сповіщати нинішньому поколінню й усьому світові Вічне Євангеліє або благу вістку про спасіння”; “ми проти будь-яких алкогольних напоїв, китайського чаю, кави та ін. Крім цього, ми оминаємо нечисту їжу”; “пророки відкривають світові плани Божі й показують нам, де ми знаходимось у світовій історії” [10].

Дотримувались адвентисти України й загальнопротестантського культу. Обряд хрещення у громадах АСД не відрізняється від баптистського, як і обряд євхаристії, під час якого адвентисти також вдаються до омовіння ніг. Субота у їхніх громадах часто використовується для спеціальних богослужінь — так званих суботніх бесід, під час яких вони ознайомлюють з своїм ученням не тільки віруючих, а й невіруючих.

Адвентизм був поширеним і в Західній Україні. Перша громада АСД виникла 1890 року під Луцьком. Її членами стали німецькі поселенці, а керівником — К. Рейвен, еміґрант з Таврійської губернії, котрий побував у Америці і повернувся послідовником ідеї швидкого пришестя Христа. Два члени цієї громади, працівники столярного цеху К. Фендель та Й. Шледзинський, у 1896 р. приїхали у Лодзь, де заснували новий осередок. Згодом туди переселилася група німецьких колоністів з Південної