Пізній протестантизм (адвентизм, п'ятидесятництво, єговізм)

п’ятидесятницьке вчення ще наприкінці XIX ст. з багатьох інших протестантських ідей, переважно баптизму та методизму. В їхньому середовищі у цей період виник рух святості, прихильники якого, не задовольняючись звичним тлумаченням спасіння, наполягали на його новому розумінні й додатковій арґументації. З руху святості вийшла така протестантська течія як перфекціонізм (від англ. — досконалість). Її адепти доповнили сотеріологіче вчення ідеєю про духовну освяченість або народження від Святого Духа, що, на їхню думку, дасть змогу людині остаточно звільнитися від першородного гріха і набути духовної досконалості, навіть святості. З руху святості вийшло і п’ятидесятництво, що збагатило перфекціонізм догматом про хрещення Святим Духом як остаточним арґументом у вченні про спасіння.

Догмат пов’язаний з новозавітним біблійним сюжетом про зішестя Духа Святого на апостолів Христа у день давньоєврейського свята п’ятидесятниці. Більшість християн сприймають цей сюжет як історичну подію, яка сталася лише раз і тільки з апостолами та першими послідовниками Христа. П’ятидесятництво актуалізує ії, оголошуючи можливість хрещення Святим Духом у наші дні, в реальному, земному житті. Звідси — нове осмислення догмату: на думку прихильників течії, духовне хрещення, а через нього й контакт зі Всевишнім, може отримати будь-яка людина, незалежно від її соціального статусу, релігійної приналежності, індивідуальних здібностей. Подібна демократизація догмату, його “заземлення” й особистісна наповненість зробили ідею хрещення Святим Духом надзвичайно привабливою для багатьох віруючих.

П’ятидесятництво розглядає спасіння як поетапний процес. Спочатку віруючий проходить етап водного хрещення, що символізує входження в його серце Ісуса Христа. Потім людина народжується звище, тобто особисто пізнає Святого Духа і досягає святості; нарешті, вона отримує хрещення Святим Духом, отже, духовно очищується і приєднується до Божих обранців, що остаточно ґарантує їй вічне життя

Через хрещення Святим Духом віруючий набуває сили і для земного, буденного життя, і для релігійного служіння, спілкування з Всевишнім. Ця сила передається йому через плоди і дари Святого Духа — харизми*, про які читаємо у Біблії. Вона вказує, насамперед, на плоди Духа, які формують особу християнина. Це — освячення, святість, чистота, досконала любов, чисте серце, які виступають своєрідними символами етичної досконалості особи, ґарантії спасіння. Отримуючи хрещення Духом, п’ятидесятник досягає цих плодів і тим самим уподібнюється Ісусові Христу, стає чистим (у духовному розумінні), святим. Дарів Святого Духа в Біблії є дев’ять. “Одному бо Духом дається слово мудрости, а другому слово знання тим же Духом, а іншому віра тим же Духом, іншому дари вздоровлення тим же Духом, а іншому роблення чуд, а іншому пророкування, а іншому розпізнавання духів, а тому різні мови, а іншому вияснення мов” (1 Кор. 12. 8-10). Після духовного хрещення ці дари також стають доступними не лише апостолам, а й віруючим.

Головним даром Духа у п’ятидесятництві вважають глосолалію (від грец. — вимова незрозумілих слів) — дар промовляння мовами, який отримує віруючий від Бога у ході духовного хрещення. Це може бути рідна мова або якісь іноземні мови, незрозумілі вислови. Однак, на думку п’ятидесятників, є люди, котрі отримали від Духа дар тлумачення мов і здатні пояснити зміст розмови віруючого з Богом. Незважаючи на певну екзотичність, вчення про духовні дари має суттєве релігійно-етичне навантаження. Отримання дарів означає для п’ятидесятника не лише ґарантоване, очікуване у будь-якій