Пізній протестантизм (адвентизм, п'ятидесятництво, єговізм)

протестантській течії, спілкування з Богом, а й прилучення до Його таємниць, Божественної мудрості, отже, до розуміння справжнього сенсу життя, кваліфікується як вищий ступінь етичного оновлення й удосконалення людини. Внаслідок хрещення віруючий “більше не є часткою цього світу. . . він належить Богові і є Божою людиною” [13], “природня людина стає досконалою во Христі” [14].

Зміни у духовному житті віруючого, на думку п’ятидесятників, обов’язково виявляються у повсякденності. Зрештою, це випливає із загальнопротестантської концепції “добрих діл”, за якою віра без діл мертва, отже духовна досконалість вимагає конкретної реалізації. Тут ідея обраності набуває особливого етичного змісту: ти обраний — отже, повинен бути взірцем для інших. На думку п’ятидесятників, хрещена Духом людина стає духовно багатою, мудрою, наділеною багатьма чеснотами і природними здібностями: “Чим більше маємо дарів Святого Духа, тим більшими стають наші здібності, тим більше талантів ми маємо, тим більше зможемо досягнути” [15]. Духовне оновлення виступає запорукою змін у буденному житті: віруючий досягає стабільності у матеріальному статусі (в окремих випадках — навіть добробуту), успіхів у навчанні, праці, особистих і сімейних справах, на соціальній ниві, так би мовити, вибивається в люди. Отже, спрацьовує традиційний для протестантизму соціально-психологічний механізм мотивації релігійного догмату: найдієвішим арґументом на його користь завжди виступають реальні зміни у житті людини.

Подібна “видимість” відзначає й інші п’ятидесятницькі догмати. Візьмімо догмат зцілення. Більшість протестантських течій розуміє його як морально-психологічне піднесення, духовне очищення. П’ятидесятники — як конкретний акт фізичного оздоровлення людини

Однак для цього потрібні глибока віра хворого, його внутрішня чистота, вплив на нього (через рукоположення та помазання хворого єлеєм) єдиновірців, котрі отримали дар зцілення від Святого Духа. Отже, догмат перетворюється на елемент культу. В багатьох країнах світу п’ятидесятники здійснюють його у великих спортивних і концертних залах, на стадіонах, перетворюючи обряд на своєрідне театралізоване шоу.

П’ятидесятницький культ мало чим відрізняється від баптистського. Окремі п’ятидесятницькі громади, насамперед, ті, що існують у Західній Україні, не дотримуються обряду омовіння ніг під час обряду євхаристії. Щодо хрещення Святим Духом, то його розуміють, передусім, як акт духовного оновлення особи, її радісно-емоційного переживання, що відбувається у процесі молитви віруючого без розрекламованої в атеїстичній літературі “бузувірської екзальтації” (крики, сльози, падіння тощо). Хоча у деяких п’ятидесятницьких сектах на початковому етапі елементи фанатизму та екзальтації, безумовно, мали місце, та в процесі еволюції течії поступово зникли.

Присутність суб’єктивного моменту в п’ятидесятництві, цілком логічного для протестантського індивідуалізму, також зумовила наявність у ньому різних течій, що існують як церковні об’єднання або невеликі громади сектантського типу. До перших серед найпоширеніших в Україні належать християни віри євангельської (Західна Україна) та християни євангельської віри (Східна Україна), що мають незначні відмінності. З п’ятидесятницьких сект відомі в Україні євангельські християни у дусі апостольському, п’ятидесятники-суботники, п’ятидесятники-сіоністи та ін.

На відміну від більшості протестантських церков, п’ятидесятництво не має свого світового центру. В цьому і певна слабкість, і водночас сила. Відсутність єдиного структурного канону дає змогу течії зберігати внутрішню динамічність, виявляти оперативність і нестандартність у пропаґандистській та місіонерській практиці, вміло пристосовувати її до місцевих умов. Натомість існує чимало п’ятидесятницьких об’єднань, деякі з них — світового масштабу. Це, передусім, стосується Асамблеї Божої з

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>