Планета Уран
План
Рух, розміри, маса. 3
Склад і внутрішня будова. 4
Супутники Урана. 4
Відкриття. 5
Уявні супутники. 6
Назви. 7
Особливості і групи. 8
Внутрішні супутники. 8
Крупні супутники. 9
Історія відкриття Урана. 10
Література. 12
Рух, розміри, маса
Ура?н — сьома від Сонця велика планета Сонячної системи, належить до планет-гігантів.
Уран рухається навколо Сонця по еліптичній орбіті, велика піввісь котрої (середня геліоцентрична відстань) в 19,182 більше, ніж у Землі, і складає 2871 млн. км. Ексцентриситет орбіти дорівнює 0,047, тобто орбіта досить близька до кругової. Площина орбіти нахилена до екліптики під кутом 0,8°. Один оберт навколо Сонця Уран здийснює за 84,01 земного року. Період власного обертання Урана складає приблизно 17 годин. Неточність визначення значення цього періоду обумовлений декількома причинами, із яких основними є дві: газові поверхні планети не обертається як єдине ціле і, крім того, на поверхні Урана не виявлено помітних локальних неоднорідностей, що допомогли б уточнити тривалість доби на планеті.
Обертання Урана володіє низкою відмінних рис: вісь обертання майже горизонтальна (98) до площини орбіти, а напрямок обертання протилежна напрямку обертання навколо Сонця, тобто обернене (із всіх інших великих планет обернений напрямок обертання спостерігається тільки у Венери)
Уран відносять до числа планет-гігантів: його екваторіальний радіус (25600 км) майже в чотири рази, а маса (8,7·1025 кг) — у 14,6 разу більше, ніж у Землі. При цьому середня густина Урана (1,26 г/см³) у 4,38 разу менше, чим густина Землі. Відносно мала густина типова для планет-гігантів: у процесі формування з газово-пилової протопланетної хмари найбільше легкі компоненти (у першу чергу, водень і гелій) стали для них основним «будівельним матеріалом», тоді як планети земної групи включають помітну частку більш важких елементів.
Склад і внутрішня будова
Подібно іншим планетам-гігантам, атмосфера Урана в основному складається з водню, гелію і метану, хоча їхні відносні внески декілька нижче в порівнянні з Юпітером і Сатурном.
Теоретична модель будови Урана така: його поверхневий прошарок являє собою газорідку оболонку, під яким знаходиться крижана (суміш водяного й аміачного льоду) мантія, а ще глибше — ядро з твердих порід. Маса мантії і ядра складає приблизно 85-90 % від усієї маси Урана. Зона твердої речовини сягає 3/4 радіуса планети.
Температура в центрі Урана близька до 10000 °C при тиску 7-8 млн. атмосфер. На межі ядра тиск приблизно на два порядки нижчий.
Ефективна температура, визначена по тепловому випромінюванню з поверхні планети, складає біля 55 °C.
Супутники Урана
Уран, сьома планета Сонячної системи, володіє 27 супутниками, всі вони отримали назви на честь персонажів з творів Уїльяма Шекспіра і Олександра Поупа. Перші два супутники — Титанію і Оберон — в 1787 році відкрив Уїльям Гершель. Ще два сферичні супутники (Аріель і Умбріель) були відкриті в 1851 р. Уїльямом Ласселом. У 1948 Джерард Койпер відкрив Міранду. Останні супутники були відкриті після 1985 р. , під час місії «Вояджера-2», або за допомогою вдосконалених наземних телескопів.
Супутники Урану можна розділити на три групи: тринадцять внутрішніх, п'ять великих і дев'ять нерегулярних супутників. Внутрішні супутники — це невеликі, темні об'єкти, схожі характеристиками і