Планова (командно-адміністративна) економіка
Планова (командно-адміністративна) економіка
Особливою формою суспільного господарювання стала планова, або командно-адміністративна, економіка. У цих термінів є й інші синоніми, зокрема цей тип економічної системи називають також тоталітарною, етатичною (одержавленою), централізованою, соціалістичною системою.
Централізована економіка є товарною. Тут зберігаються товарні зв’язки виробництва і споживання, однак вони суттєво деформуються неринковою формою їх регулювання, надмірним втручанням центральної влади, яка керує економікою через накази і команди, доручення, «спускаючи» згори безпосереднім виконавцям-господарникам плани, директиви, вказівки, нормативи і розпорядження, які набувають сили закону.
Функції економічного центру повністю перебирає на себе держава та її інституції, такі як Держплан (орган, що здійснював планування економічного розвитку), Держпостач (орган, що розподіляв ресурси) тощо. Централізовано вирішувалося, що виробляти і для кого, як розподіляти ресурси з централізованих фондів, прикріплювали постачальників до виробників, виробників – до споживачів, суб’єктивно встановлювалися ціни.
Матеріальною основою даного типу економічної системи було розвинене машинне виробництво і розвинена система суспільного поділу праці. Ця форма суспільного господарства дуже подібна до первісної моделі ринкової економіки доби ранньорабовласницьких держав, але виникає вона на значно вищому рівні розвитку суспільного товарного виробництва і значно пізніше від ринкової економіки вільної конкуренції
Планова, командно-адміністративна економіка – така форма суспільного господарства, коли здійснюється свідоме жорстке управління економікою як органічного цілого з єдиного центру.
Плановій, командно-адміністративній економічній системі притаманні такі характерні риси:
відмова від природного процесу усуспільнення виробництва і розвитку багатоукладної економіки на користь встановлення жорсткої монополії держави на основі державної власності на засоби виробництва, відчуження останніх від безпосередніх виробників;
згортання товарно-грошових відносин, утвердження позаекономічних, часто примусових методів організації виробництва;
зрівняльність економічних інтересів усіх учасників виробництва, протиставлення у людині суспільного та індивідуального, ідеологізація економічних відносин, уявлення про визначальність класового економічного інтересу;
бюрократизація державних структур, примат політики над економікою, ідеологічний контроль над масами, надмірна централізація виробництва і обмеження самоврядування, сваволя рішень партійно-державної влади.
Виділяють дві основних моделі планової економіки: планово-директивну і планово-нормативну. Їх спільні і специфічні ознаки занесемо до таблиці.
Табл. 2. 3. Основні моделі планової економічної системи
ПЛАНОВО-ДИРЕКТИВНА МОДЕЛЬ | ПЛАНОВО-НОРМАТИВНА МОДЕЛЬ | ||
ОСОБЛИВОСТІ | СПІЛЬНІ ОЗНАКИ | ОСОБЛИВОСТІ | |
Адресність директивного плану економічного і соціального розвитку | Розвинена система суспільного поділу праці | Система програм і планів економічного і соціального розвитку | |
Централізований розподіл ресурсів | Державне управління економікою | Централізовані економічні нормативи | |
Централізоване ціноутворення | Розвинені продуктивні сили індустріального типу (машинне виробництво) | Централізоване регулювання цін | |
Відсутність економічної самостійності виробників | Послідовне обмеження вільного ринку | Обмеження економічної самостійності виробників | |
Для української економіки періоду тоталітарного господарства (1920-1991 роки) у складі економіки СРСР властивою була більш жорстка планово-директивна модель. Планово-нормативна модель характеризувала економіку соціалістичних країн Європи – Чехії і Словаччини (які тоді знаходилися у складі однієї