Площина оповідної ідентичності в новелі Вірджинії Вулф “Жінка в дзеркалі”

персонажа, тому ідентичність зазнає дійсному випробування. В сучасних романах оповідною ідентичністю персонажа стає підпорядковане незліченним уявним ситуаціям.

 На мою думку в новелі прикладом цього може бути наше уявлення про Ізабеллу Тайсон. Так як нічого не знаючи ми собі домислюємо якісь факти про неї; ще один моменти нашого уявлення

Був тоді, коли до кімнати зайшов лакей і приніс щось, ми зразу ж подумали, що це листи, любовні записки, про назначені побачення.

А якою ж була правда, то були лише рахунки. До чого ж приводить наша уява.

Опора на фізичні та психічні предикати дозволяють описувати способи поведінки і робити висновки відносно намірів і рухаючи сил до них збуджуючих виходячи з дій. Особливо це стосується подій і станів персонажа, чи то само-опис чи опис-іншими.

 Завдяки фізичним та психічним предикатам, було сконструйовано ідентичність персонажа в новелі, до речі, це дуже яскраво виражено у створеному персонажі Ізабели Тайсон, зображення її внутрішнього та зовнішнього світу; її кімнату(вона теж була як жива). В кімнаті змінювалося усе. Також яскраво описано як Ізабелла працює в саду, як вона намагалася зрізати гілку при цьому думаючи про, що вона теж жива і має душу, а також опис стану речей.

 Усе, що ми бачили на свої очі, було простим, непорушним, а коли дивилися у дзеркало, стан речей змінювався.

Раніше ми говорили про “самість” в оповіданні, тепер воно перетворюється в конструкцію “я”, тобто зображення себе в якості того чи іншого лиця. Це означає наразити себе грі, створеною уявою змін, створення уявлення зміном самості. Як це зрозуміти. Ми переносимо себе у той світ, в якому знаходиться головний герой.

 Зображення “я” через “інший” може служити справжнім засобом для саморозкриття “я”, конструювання самого себе в текст.

 

 

 

1 2