Плутарх - давньогрецький письменник, історик і філософ

 Плутарх знаходив в класичному платонізмі в першу чергу вчення про божество, але не у вигляді наївного віровчення, а у вигляді продуманої вимоги буття, і притому єдиного буття, яке є межею і можливістю для всякого часткового буття і для всякої множинності. Плутарх глибоко переконаний в тому, що якщо є буття часткове, мінливе і незавершене, то це означає, що є буття єдине і цілісне, незмінне і вседосконале. “Адже божественне не є множинність, як кожен з нас, що представляє різноманітну сукупність з тисячі різних частинок, що знаходяться в зміні і штучно змішаних. Але необхідно, щоб сутнє було одним, оскільки існує тільки єдине. Різноманітність же унаслідок відмінності від сущого обертається небуттям” (“ Про “E” в Дельфах”, 20). “Вічно незмінному і чистому властиво бути єдиним і незмішаним” (там же). “Наскільки можливо знайти відповідність між мінливим відчуттям і незмінною ідеєю, настільки це віддзеркалення дає так чи інакше якесь примарне уявлення про божественну милість і щастя” (там же, 21). Таким віддзеркаленням божественної досконалості є перш за все космос. Про це мовиться вже і в цитованому тут трактаті (21): “Все, що властиво так чи інакше космосу, божество об'єднує в своїй суті і утримує слабку тілесну субстанцію від знищення”.

 З космологічної проблеми Плутарх присвячує цілих два трактати в зв'язку твору своїми коментарями на платонівського “Тімея”. У трактаті “Про походження душі в “Тімеї” Платона” Плутарх розвиває в чисто платонічному дусі вчення про ідею і матерію, про вічне, але безладне існування матерії, про перетворення божественним Деміургом цієї матерії на красу, лад і порядок космосу, що існує тепер, про створення вічного і незмінного руху небесного зведення за допомогою діяльності світової душі, що упорядковує, і про вічну красу живого, одушевленого і розумного космосу

Дійсно, і сам Платон в своїй побудові ідеально прекрасного космосу, як ми це знаходимо в його діалозі “Тімей”, був на висоті іменного класичного уявлення про космос. І таке ж класичне уявлення є мрією і Плутарха, на всі лади що вихваляє красу досконалого, хоч і цілком плотськи-матеріального космосу.

 Але вже і тут на висоті свого теоретичного світогляду Плутарх починає проявляти деякого роду нестійкість і навіть подвійність своєї загальнофілософської позиції. Коли Платон будував свій космос, йому і в голову не приходило протиставляти добро і зло. Для нього було достатньо вже того одного, що вічний божественний Розум з своїми вічними ідеями оформив раз назавжди безформну і неврегульовану матерію, звідки і з'явився теж вічний і теж навіки прекрасний космос. Абсолютно новий відтінок вносить Плутарх до цього класичний оптимізм. У вказаному трактаті про походження душі по “Тімею” він раптом починає міркувати про те, що зовсім не вся безладна матерія була приведена в порядок Деміургом, що значні її області залишаються безладними і до теперішнього часу і що ця безладна матерія (будучи, очевидно, теж вічною) і тепер і завжди буде початком всякого безладу, всяких катастроф і в природі і в суспільстві, тобто, просто кажучи, злою душею миру. У цьому сенсі Плутарх тлумачить і всіх найголовніших старих філософів - Геракліта, Парменіда, Демокріта, навіть Платона і навіть Арістотеля.  

 Плутарх і еллінізм.  

 За класикою VI-IV вв.