Плутарх - давньогрецький письменник, історик і філософ

самого Платона. Отже, суб’єктивістськи налаштований інтерпретатор Платона, Плутарх спожив цю інтерпретацію для захисту малої і скромної людини, для постійного побутовізму і моралізму і для визнання за злом (а не тільки за одним добром) колосальної космічної сили.  

 Плутарх і еллінське відродження II ст. наший ери.  

 Плутарх, що жив на рубежі I-II вв. наший ери мимоволі опинився не тільки під впливом раннього еллінізму, але і під впливом того пізнішого еллінізму, який в античній науці отримав назву століття еллінського відродження. Необхідно віддавати собі строгий звіт в тому, що таке це еллінське відродження, в чому Плутарх з ним сходиться і в чому різко розрізняється.

 Якщо брати еллінське відродження як принцип, то це не могло бути буквальною реставрацією декілька сторіч назад віджилої класики. Це було перетворенням класики не на буквальну, тобто не в буквально життєву, але тільки в естетичну наочність, в цілком ізольоване споглядання давно минулої краси. Таким чистим естетом Плутарх ніколи не був, і така ізольована естетична наочність завжди була йому глибоко чужа. Він не був здатний на тонко-плотський імпресіонізм Філостратов, на захлинання цікавими філологічними дурницями Атенея, сухе і методичне описательство міфографів або безпардонну юмористику міфологічних зарисовок у Лукиана

 Можливо, деяким віддаленим результатом еллінського відродження, що характерний іменується ще а як друга софістика, було дуже часте у Плутарха багатослівність, що доходила у нього інший раз до якогось дозвільного базікання. Це була у нього не просто балакучість, але знову таки захисна міра для охорони прав буденної людини на своє існування, на своїх хай дрібні, та зате чисто людські потреби і настрої.  

 Справжня значущість еллінського відродження для Плутарха.  

 Цю справжню значущість необхідно констатувати в тому, яким методом користується Плутарх в своїй схильності до відроджувальної методології. Саме наочно дана, споглядально і естетично ізольована наочність ніколи не використовувалася Плутархом буквально, ніколи не була для нього “чистим” мистецтвом, ніколи не була мистецтвом для мистецтва. У цьому естетично-ізольованому самодовлєнії, з вигляду цілком безкорисливому і ні в чому життєво не зацікавленому, Плутарх завжди почерпав сили саме для життя. Таке естетичне самодовління завжди його пожвавило, укріплювало, звільняло від суєти і дрібниць, завжди змінюючи діяло на психіку, на суспільство, полегшуючи боротьбу, прояснюючи суєту і осмислюючи життєві знегоди і трагічну безвихідність. От чому побутовізм і моралізм у Плутарха завжди пересипані міфологічними і літературними прикладами, легендами, байками і довільно вигаданими ситуаціями, анекдотами і гострими слівцями, що на перший погляд неначе порушують рівно поточний виклад і що як би безпредметно відводять убік. Вся ця міфологія і література, всі ці анекдоти і дотепні ситуації ніколи і ніде не мали для Плутарха самостійного значення, і в цьому сенсі вони притягувалися зовсім не для цілей ізольованого самолюбовання. Все це упроваджувалося в життєву практику людини, що реально діяла, все це викривало низьку і бездарну природу порочних людських пристрастей, і все це полегшувало, освіжало, прославляло і умудряло найзвичайнішої маленької людини. Таким чином, возрожденческо-еллінська теорія мистецтва для мистецтва, не віднімаючи у людини його прав на повсякденність, відразу і одночасно виявлялася і эстетично-самодавліючий і що прославляє морально, зміцнюючою духовно. Платонізм в цьому сенсі зазнав у

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні