Походження мови. Історичний розвиток мов

чужі, часто мертві, мови, які набували ознак міжнародних мов. Так, у країнах Західної Європи в середні віки функцію державних мов, мови науки, мови церкви виконувала латинська мова, у країнах Близького і Середнього Сходу - арабська мова. Ці мови, ясна річ, були незрозумілі широким масам, які користувалися місцевими діалектами чи мовами.

Період розкладу феодалізму характеризувався боротьбою за пріоритетне використання національних мов і культур, зокрема за витіснення з суспільних функцій чужих писемних мов. Такий рух був підготовлений існуючою в окремих країнах практикою використання місцевих мов як писемних, зокрема як мов літературних творів. Так, ще в XI - XIII ст. в Західній Європі існувала значна література, написана провансальською, французькою, італійською мовами, після XIII ст. в Східній Європі -література, створена староукраїнською, староросійською мовами. Природно, що їх подальше використання висунуло на перший план живі, народні мови. Західна Європа XV ст. була свідком поступової перемоги національних мов над латинською, яка після занепаду Римської імперії ще майже тисячу років панувала в країнах Заходу. Створювалися літературно-писемні форми мов, що вимагалось розвитком єдиної державності, а значить - єдиної писемної мови. Цьому сприяло утворення націй - основної форми соціальної спільності в епоху капіталізму, форми, яка прийшла на зміну- феодальній роздрібненості.

Націоншіьні літературні мови виникають на базі писемно-літературних мов народностей. Щоправда, не в усіх народностей однаково йшов процес створення національних мов. В окремих країнах, зокрема тих. у яких використовувалися "чужі" писемні мови, формування національних мов супроводжувалося гострою боротьбою з іноземними впливами. У цьому випадку тривав процес створення національної літературної мови на своїй національній основі, пов'язаній з попередніми етапами розвитку рідної мови

Як правило, основу літературної мови складає або діалект, або койне (від грец. koine

На відміну від своєї попередниці - мови народності - національна літературна мова розширює сферу свого функціонування. Крім того, що вона функціонує в усній і писемній формах, нею користуються на всій території поширення нації. Важливою ознакою національної літературної мови стає її нормативність, що виявляється в підпорядкуванні вживання відповідних елементів мови певним правилам, які іменуються нормами літературної мови. Виникають норми усної і писемної форм мовлення. Національна літературна мова відзначається стилістичною диференційованістю. Це дає можливість використовувати її в різних сферах державної, культурної і виробничої діяльності. Щоправда, такс широке застосування в усіх сферах життя відоме не в усіх мовах. У царській Росії, наприклад, українська літературна мова була знана лише в художньому і частково в публіцистичному стилях. В інших стилях (науковому; офіційно-діловому) вона не функціонувала: державною мовою була російська мова.

В умовах вироблення єдиної літературної норми і встановлення багатофункціональності літературних мов змінюється роль місцевих діалектів. Вони стають засобом спілкування лише сільського населення. Водночас з'являються міські соціальні діалекти.

У взаємозв'язках між літературною мовою і територіальними діалектами діють дві тенденції: територіальні діалекти поступово витісняються літературною національною мовою. Викликається це залученням громадян до виробничої діяльності, поширенням освіти, преси, радіо, телебачення. Однак помітне

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні