Походження та розвиток латинської мови

курсиву. За словами А. Капра, точно датувати появу напів унціалу на історичній арені важко. Ранні його форми були відомі уже в III ст.

З VIII ст. трапляється дедалі менше книг, написаних тільки унціалом. Тоді вже унціал вживався лише в рубриках і заголовках, текст виконувався курсивом і напівунціалом.

У напівунціалі наявні характерні, чисто курсивні форми літер a, g та т. Часто набирають курсивної форми також літери d й s. Літера m становить щось середнє між унціальною (з заокругленими всередину основними рисками) і курсивною (.з прямими рисками) формою. Літера N, навпаки, має капітальну форму. Якщо в римському напівунціалі «черезце» літер о, b, d, q було відкрите, то пізніше воно уже зовсім замкнене. Віллу Тоотс зазначає, що напівунціал був першим рядковим письмом для пера з широким кінцем. Різницю між унціалом та напівунціалом можна побачити, проаналізувавши малюнок 7.

Традиції письма в середньовічній Європі зосереджувались у скрипторіях³, розкиданих на великій території, що була перерізувана межами племен і королівств. Тут з латинським письмом трапилось те саме, що й з латинською мовою. В романських країнах вона перетворилась на діалекти, а римські шрифти були пристосовані до потреб народів, що їх запозичили. У Європі (на території колишніх римських провінцій) утворилося ряд державних угруповань, в них почали розвиватися свої регіональні види письма, їх поділяють на чотири основні групи, які часто називають національними видами.