Походження української мови
План
1. Українська мова — національна мова українського народу.
2. Походження і розвиток української мови.
3. Використана література.
1. Українська мова — національна мова українського народу
Мова — це характер народу, його пам'ять, історія І духовна могутність. У ній відбиваються психічний склад народу, його звичаї, традиції, побут, сучасне і минуле, його розум і досвід, краса і- сила душі. Все це народ оформлює словом. Рідну мову Панас Мирний назвав «живою схованкою людського духу», І. Франко — «коштовним скарбом народу», а Олесь Гончар — «генофондом культури»? У відомому вірші «Рідна мова» М. Рильський дає таке поетичне визначення рідної мови:
Як гул століть, як шум віків,
Як бурі подих — рідна мова.
Вишневих ніжність пелюстків,
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа
Українську мову знають у світі насамперед за безсмертними мистецькими зразками класиків і народнопоетичною творчістю. Визначний учений Росії І. І. Срезневський стверджував, що українська мова - «одна з найбагатших мов слов'янських» і назвав її «поетичною, музикальною, мальовничою»
Відомий російський письменник Микола Берг із захопленням писав про українську мову і пісню: «Чарівна, ніжна й граціозна», а Лев Толстой додавав: «Скільки в них краси і грації, скільки дужого, молодого почуття й сили!» Любив «чарівні мелодії української народної пісні, хвилюючу красу української музики, прекрасну українську мову» М. Горький, народну поезію України він назвав «апофеозом краси». Мова, як відомо, є основним знаряддям людських стосунків, нею повсякчас користуються люди, висловлюючи свої думки, спрямовуючи свою діяльність до певної мети. Без мови не може існувати і розвиватися суспільство, бо за допомогою мови люди налагоджують своє виробництво, передають новим поколінням величезний досвід, набутий людством протягом віків
Ми думаємо, як правило, словами. Мова і думка йдуть поряд. Освіта, наука, мистецтво, культура нав'язані з мовним вихованням, вони не можуть розвиватись, якщо занепадає мова — найголовніше і найбагатше джерело національної духовності.
Величезну роль у розвитку суспільства відіграло виникнення письма, що являє собою розмовну мову, закріплену в знаках. На основі писемної мови в процесі історичного розвитку суспільства виникає літературна мова, тобто мова державних установ, громадських організацій, навчальних закладів, науки, преси, театрів, а пізніше — кіно, радіо, телебачення тощо.
Літературна мова має свій словниковий склад, унормовані граматичні форми, усталену вимову, єдиний правопис. Спочатку літературною мовою вважалася книжна мова. Склалося так, що після прийняття в Київській Русі християнства (988р. ) книжною мовою стала староболгарська (церковнослов'янська) мова, яка прийшла на Русь разом з культовими книжками. Створили її брати-месіонери, проповідники православ'я Кирило та Мефодій на основі західноболгарської (македонської) говірки міста Солуня (тепер Салоніки). Близько 863 р. брати переклали грецько-візантійські церковні книжки рідною їм говіркою, і згодом ця мова в Болгарії поширилася як літературна. Для здійснення такого перекладу потрібна була слов'янська азбука, її й створив старший брат, пристосувавши грецькі літери до звукового складу рідної мови. Це письмо стало називатися кирилицею. Вона