Походження української мови

відомий поет-байкар Л. Глібов. Валуев виголосив смертний вирок українській мові: «Никакого такого особенного малорусского языка не было, нет и быть не может!» Ці заходи царських сатрапів не загальмували розвитку національної культури і літератури. Тоді через 13 років, 1876 p. , було підписано Емський акт (царський указ), за яким друкування українською мовою заборонялося повністю, ліквідувався професійний театр, не дозволялося співати українських пісень, розмовляти рідною мовою у навчальних закладах і державних установах, ввозити українську літературу ,з-за кордону. Всю державну машину царату було поставлено на виконання «высочайшего повеления».

У роки революції 1905 р. відбулося тимчасове послаблення русифікаторських утисків, почали виходити українські газети, відновилося видання книг. Але не надовго — зашморг репресій почав затягуватися знову під час столипінської реакції? Здавалося, що повне визволення від національного гноблення принесла українському народові радянська влада.

У 20-х роках було відкрито українські школи та середні і вищі навчальні заклади, усунено основні перешкоди на шляху розвитку української мови і культури, нація переживає своє відродження. Та вже на початку, а особливо в середині 30-х років, після Великої Вітчизняної війни і в 70—80-ті роки одна за одною прокотилися по країні хвилі жорстоких репресій. Звинувачено у націоналізмі сотні вчених, кращих представників творчої інтелігенції, загнано до сталінських таборів, де вони стали жертвами тоталітарного режиму. Було розігнано інститути історії і філософії, масово відкривалися російськомовні дитячі садки,, школи, училища, рідну мову витісняли з середніх і вищих навчальних закладів; у державному і партійному апараті, у діловодстві, науці запанувала російська мова. І все це здійснювалося під гаслом інтернаціоналізму, створення єдиної спільності — радянського народу.

Гостро постало питання про долю української мови і народу як нації. Одночасно з цим процесом у країні йшов моральний занепад, духовне зубожіння: у республіці поширювався національний нігілізм

Історія не знає такого становища, щоб громадяни країни масово зрікалися рідної мови, як це трапилося у нас, в Україні, «на нашій, не своїй землі» (Т. Шевченко) . Ні про яку соціальну справедливість не може бути й мови, якщо в країні не вирішено національне питання, якщо народ не живе повнокровним культурним життям.

Нині історія дала нашому багатостраждальному народові можливість пробудитися, відродити почуття гідності, оглянутися на своє минуле, побудувати вільну державу. 24 серпня 1991 р. , день проголошення незалежності України, нині відзначається як всенародне свято.

У світі налічується близько трьох тисяч мов, споріднених і далеких одна від одної. Близькоспорідненими є східнослов'янські мови (російська, українська, білоруська), близькими до них є інші слов'янські мови (польська, чеська, словацька, болгарська, македонська, сербохорватська, верхньолужицька, нижньолужицька). У Європі існують ще германські (німецька, датська, шведська, англійська) та романські (французька, італійська, іспанська, португальська, молдавська, румунська та ін. ) мови. Ці групи мов становлять одну сім'ю індоєвропейських мов. Є багато мов інших систем.

Україна, що виборола свою незалежність, увійшла нині в сім'ю європейських народів, і її державна мова посіла своє належне місце серед мов світу.  

2. Походження і розвиток української мови

Історія кожної мови якнайтісніше пов'язана з історією її носія. Слов'янські мови походять з одного джерела — праслов'янської (спільнослов'янської) мови, від якої й успадкували спільні

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні